Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. нення — безпосередньо ще й роздвоєння, бо тяма ка­сує відмінності й утверджує єдність

Л. Свідомість 127

нення — безпосередньо ще й роздвоєння, бо тяма ка­сує відмінності й утверджує єдність сили, тільки ство­ривши нову відмінність — між законом і силою, — що, проте, водночас не є відмінністю; крім того, щоб і ця відмінність теж не була відмінністю, вона йде да­лі і скасовує й цю відмінність, чинячи так, аби сила мала ту саму конституцію, що й закон. Але цей про­цес, чи ця необхідність, — це ще й необхідність і процес тями, тобто процес як такий ще не став об'­єктом тями, бо тяма в цьому процесі має за свої об'­єкти позитивну та негативну електрику, відстань, швидкість, притягальну силу й тисячі інших речей, що становлять зміст моментів цього процесу. В пояс­ненні саме тому так багато самозадоволення, що свідомість при цьому, якщо можна так висловитися, безпосередньо спілкується з собою, тішиться тільки собою, хоча здається, ніби вона робить щось інше, але насправді вона переймається тільки собою.

У протилежному законі — як інверсії першого за­кону, — або у внутрішній відмінності, безкінечність, щоправда, й сама стає об'єктом тями, але вона як та­ка знову не спромагається віддати їй належне, ще раз поділяючи на два світи, на два субстанційні елементи, відмінність у собі, самовідштовхування однойменно­го і притягування нетотожного; процес, яким він є в досвіді, є тут для тями подією, а однойменне й нето­тожне є тут для неї предикатами, сутність яких — субстрат, що існує. Те саме, що є для тями об'єктом у чуттєвій оболонці, є для нас у своїй суттєвій формі чистим поняттям. Таке осягання відмінності такою, якою вона є насправді, або осягання безкінечності як такої, існує для нас або в собі. Пояснення поняття на­лежить науці, але свідомість, безпосередньо маючи це поняття, знову постає як власна форма або нова по­стать свідомості, що в попередньому не визнає своєї сутності, а дивиться на нього як на щось цілковито інше. Оскільки поняття безкінечності — об'єкт свідо­мості, вона є усвідомленням відмінності як відміннос­ті, що водночас миттю скасована; свідомість існує для себе самої, вона є диференціюванням недиферен-ційованого, або самоусвідомленням. Я відрізняю себе

від себе, і при цьому мені безпосередньо стає ясно, що це диференційоване не є диференційованим. Я, одно­йменне, відштовхуюсь від самого себе, але оте дифе­ренційоване, утверджене як нетотожне зі мною, без­посередньо, будучи диференційованим, не є відмін­ністю для мене. Щоправда, усвідомлення чогось ін­шого або якогось об'єкта взагалі й саме неминуче є самоусвідомленням, відображеністю в собі, усвідом­ленням себе в своїй іншості. Необхідний перехід від попередніх форм свідомості, що мали за свою істину річ, щось інше, ніж вони самі, якраз і виражає не тіль­ки те, що усвідомлення речі можливе лише для само­усвідомлення, а й те, що тільки це самоусвідомлення Є істиною тих форм. Але ця істина присутня тільки для нас, а не для свідомості. Самоусвідомлення тут стало тільки для себе, воно ще не стало єдністю зі свідомістю взагалі.

Ми бачимо, що у внутрішньому з'явища тяма на­справді дізнається не про що інше, як про саме з'яви-ще, проте не таке, яким воно є як взаємодія сил, а про цю взаємодію сил у її абсолютно загальних мо­ментах та в рухові цих моментів; фактично, тяма діз­нається тільки про себе. Піднесена над сприйняттям свідомість репрезентується як поєднана з надчут­тєвим світом через посередництво з'явища, крізь яке нона розглядає тло, що міститься за з'явищем. Обидві крайності — чисте внутрішнє і внутрішнє, що ди­виться в це чисте внутрішнє, — відтепер збігаються і, як крайності, а також і проміжна ланка між ними як щось інше, ніж вони, зникають. Отже, завісу, що ви­сить перед внутрішнім, прибрано, і ми бачимо, як ннутрішнє дивиться у внутрішнє, бачимо недиферен-ційоване однойменне, що само себе відштовхує й утверджується як диференційоване внутрішнє, для якого, проте, однаково зберігається недиференційо­ваність обох частин, — бачимо самоусвідомлення. Очевидно, що за так званою завісою, яка має прикри­вати внутрішнє, нема чого бачити, якщо ми самі не підемо за завісу — і для того, щоб можна було бачити, і для того, щоб там було те, що можна бачити. Але водночас виявляється, що ми не можемо піти просто

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

туди, не маючи перешкод із боку жодних обставин, бо й саме знання, в чому полягає істина уявлення про з'явище та його внутрішнє, — це лише результат зале­жного від обставин процесу, внаслідок якого зника­ють такі модальності свідомості, як гадка, сприйняття і тяма; крім того, з'ясується, що пізнання того, що знає свідомість, оскільки вона знає себе, потребує додатко­вих обставин, і далі ми докладно проаналізуємо їх.

Дата добавления: 2015-07-10