Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. лі вже не містяться окремо один від одного, а радше в самих собі

Л. Свідомість 105

лі вже не містяться окремо один від одного, а радше в самих собі, є, по суті, самокасувальними аспектами, тож утверджено тільки "їхній перехід один в одного.

Отже, один момент постає як сутність, що відсту­пила вбік, як загальне середовище, або як існування незалежних матерій. А л е незалежність цих мате­рій — не що інше, як це середовище, тобто це загаль­не — це лише множина таких різних загальних. Але те, що загальне саме по собі перебуває в нерозривній єдності з цією множиною, означає: кожна з цих мате­рій є там, де є інші; вони взаємно пронизують одна одну, не торкаючись одна одної, бо й навпаки, розма­їття теж незалежне. Отже, внаслідок цього водночас виявляється, що вони абсолютно пронизані порами, або скасовані. Але така скасованість, або зведення цього розмаїття до чистого буття-для-себе, — це знову-таки не що інше, як саме середовище, а це се­редовище — незалежність різних елементів. Іншими словами, елементи, утверджені як незалежні, безпосе­редньо переходять у свою єдність, а їхня єдність — безпосередньо в розгортання розмаїття, а розмаїт­тя — знов у зведення до єдності. Саме цей процес і названо силою; один її момент, коли сила набирає форми розпорошення незалежних матерій, що ма­ють своє буття, — це вияв сили, а коли вона набирає форми зникання цих матерій або відступу від свого вияву, це вже притлумлена сила, власне сила. Але, по-перше, притлумлена сила теж повинна мати свій вияв; по-друге, у вияві вона однаково є силою, що іс­нує всередині себе, так само як у бутті-всередині-себе вона є ще й виявом. Оскільки ми підтримуємо ці оби­два елементи в їхній безпосередній єдності, то, влас­не, саме тямі належить поняття сили, — поняття, яке містить різні елементи як різні: адже самі по собі вони не повинні бути різними, тобто різниця існує лиш у мисленні. Іншими словами, в поданому вище утверджено тільки поняття сили, а не її реальність. Фактично сила — це незумовлено загальне, що є в собі точнісінько таким, яким воно є для когось іншо­го, тобто те, що містить у собі відмінність, бо відмін­ність — це не що інше, як буття-для-когось-іншого.

()тже, щоб сила була у своїй істині, вона повинна ціл­ковито вивільнитися від мислення і утвердитись як субстанція цих відмінностей, тобто, по-перше, як уся ця сила, що, по суті, лишається в собі і для себе; по-друге, як її відмінності, що стають субстанційні, або як моменти, що існують для себе. Отже, сила як така, або притлумлена сила, стає таким чином для себе одним, що відкидає, в очах якого розгортання мате­рій — це ще одна сутність, що існує, тож у такому ра­зі утверджено два різні незалежні аспекти. А л е сила — і;е ще й ціле, або лишається тим, чим вона є згідно зі сгюїм поняттям, а саме: ці відмінності лишаються чи­стими формами, поверховими зникущими момента­ми. Водночас відмінність між власне силою, тобто притлумленою силою, і силою як розгортанням не­належних матерій не існувала б узагалі, якби вони не мали свого буття; тобто сили б не було, якби вона не існувала в такому протиставленні. Проте існуван­ня способом, для якого характерне таке протистав­лення, означає не що інше, як те, що обидва моменти водночас і самі незалежні. Тож тепер нам і слід роз­глянути процес, у якому ці обидва елементи постійно набувають незалежності, а потім знову скасовують її. Як дивитися загалом, стає очевидним, що цей про­цес — не що інше, як процес сприйняття, в якому обидві сторони — і перцепієнт, і сприйняте водно­час, — передусім єдині та неподільні як осягання іс­тини, але при цьому кожна сторона ще й відображе­на в собі, існує для себе. В даному випадку ці обидві сторони — моменти сили; вони теж існують у єднос­ті, коли та єдність, постаючи як середня ланка двох крайнощів, що існують для себе, завжди розпадається на ці самі крайнощі, що тільки завдяки цьому й існу­ють. Таким чином, процес, що раніше видавався са­мознищенням суперечливих понять, має тут ще й об'єктивну форму і є рухом сили, результатом якого є незумовлене загальне, що набирає подоби необ'єк­тивного, або внутрішнього речей.

Сила, як визначена тут, оскільки її репрезентують як таку або як відображену в собі, — це тільки один аспект її поняття, але тільки як субстантивована

Дата добавления: 2015-07-10