Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

формі — це, звичайно, Я і то присутнє, бо Я може іс­нувати лиш у формі присутності; але одиничне Я — це щ конкретна одинична примара, що тримає зага­льність, яка є долею, відокремленою від себе. Це справді тільки примара, скасоване конкретне це, Щ отже, й загальне Я, проте це негативне значення ще не перетворилося в пізніше позитивне значення, і то­му отак скасоване Я й досі безпосередньо означає водночас цю одиничну, позбавлену сутності примару. Але доля без Я лишається позбавленою свідомості ніччю, що не доходить ані до диференціації в собі, ані до ясності знання про себе.

Ця віра в ніщо необхідності та в підземний світ стає вірою в небо, оскільки Я, що відійшло, має бути поєднаним зі своєю загальністю, розкласти в ній те, що воно містить, і стати, таким чином, ясним для се­бе. Але ми бачили, що це царство віри розгортає свій зміст лише в елементі мислення й не породжує поняття, — і тому гине у своїй долі, а саме: в релігії просвітництва. В цій релігії знову відроджується надчуттєве потойбіччя тями, але так, що самоусвідом­лення лишається задоволеним на цьому боці й не знає надчуттєвого, пустого потойбіччя, яке годі пізнати і якого годі боятись, ані як Я, ані як силу.

У релігії моралі нарешті відновлюється твердження, що аболютна сутність — це позитивний зміст, проте цей зміст поєднаний із негативністю просвітництва. Зміст — це буття, що водночас знов увібране в Я й лишається там замкненим, і цей зміст диференційо­ваний, його частини не менш безпосередньо запере­чуються, ніж утверджуються. Проте доля, яка погли­нає цей суперечливий рух, — це Я, що усвідомлює се­бе як долю суті та реальності

Дух, що знає сам себе, в релігії є передусім своїм власним чистим самоусвідомленням. Ті форми духу, які ми вже розглядали, — істинний дух, самовідчуже-ний дух і дух, упевнений у собі, — становлять разом дух у його свідомості, коли, протиставлений своєму світові, він не впізнає себе в ньому. Але в сумлінні він підпорядковує як себе, так і свій об'єктивний світ уза­галі, а також своє уявлення і свої визначені поняття,


тож є тепер самоусвідомленням, що існує при собі. У ньому дух, репрезентований як об'єкт, має для себе значення бути універсальним духом, що містить у со­ні всю сутність і всю реальність, проте не існує у фо­рмі вільної реальності або начебто незалежної при­роди. Він має, щоправда, постать, або форму буття, бо є об'єктом своєї свідомості, але оскільки ця свідо­мість утверджена в релігії в суттєвій визначеності бу­ти ошоусвідомленням, ця форма цілком прозора для себе, а реальність, яку дух містить у ній, замкнена в пій, або скасована в ній, і то таким самим способом, як і тоді, коли ми говоримо про всю реальність: це тільки помислена універсальна реальність.

Отже, оскільки в релігії визначення власної свідо­мості духу не має форми вільної іншості, існування духу відрізняється від його самоусвідомлення, а його нласна реальність випадає за межі релігії; і в існуван­ні, і в самоусвідомленні є, звичайно, один дух, проте його свідомість не охоплює одразу й існування, і са­моусвідомлення, тож релігія постає як одна частина існування, діяльності та поривів духу, натомість друга частина — це життя духу в його реальному світі. Ми тепер уже знаємо, що дух у своєму світі і дух, що ус­відомлює себе як дух, тобто дух у релігії, — це те са­ме, тож довершеність релігії полягає в тому, що обид­ві форми стають тотожні, і не тільки тому, що релігія охоплює його реальність, а навпаки-, як дух, що ус­відомлює себе, він справді стає об'єктом своєї свідо­мості. Тією мірою, якою дух у релігії репрезентує се­бе самому собі, він і справді є свідомістю, а замкнена в ній реальність — це форма і одяг його виображен-ня, уявних образів, які він створює про себе. Проте реальність у цьому виображенні не отримує всього, що їй належить, щоб бути не тільки одягом, а й неза­лежним вільним існуванням, і навпаки: оскільки цій реальності бракує довершеності в самій собі, вона є визнаною формою, яка не досягає того, що має ре­презентувати, тобто самоусвідомленого духу. Оскіль­ки форма духу виражає сам дух, вона й сама повинна бути не чим іншим, як духом, а дух повинен постава­ти перед собою, або бути реальним, таким, яким він є


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 178 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Б. Ошуканство | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Прекрасна душа, зло і прощення зла | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)