Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (А А) Розум 265

дивідуальність водночас стає знищеною в ході світу, бо індивідуальність — це ще й простий момент, спільний для обох випадків. А в ході світу індивідуаль­ність займає позицію, протилежну тій, у якій вона утвердилась у чеснотливій свідомості, тобто робить себе сутністю й підпорядковує собі добро та істину в собі. Крім того, й хода світу для чесноти — це не тіль­ки загальне, перекручене індивідуальністю, бо абсо­лютний порядок — це теж спільний момент, який у ході світу не тільки наявний як сутня реальність для свідомості, а є її внутрішньою сутністю. Отже, цей порядок вироблений, власне, не тільки завдяки чес­ноті, бо виробництво, будучи діяльністю, — це свідо­мість індивідуальності, а індивідуальність радше має бути скасована, але це скасування тільки вивільняє місце для в-собі ходи світу, щоб воно в собі і для себе ввійшло в існування.

Отже, загальний зміст реальної ходи світу вже ви­явився, а коли придивитися пильніше, він знову-таки є не чим іншим, як обома попередніми рухами само­усвідомлення. З цих рухів походить форма чесноти; оскільки вони її породжують, чеснота має їх перед собою, проте її мета — скасувати своє походження і реалізувати себе, тобто стати для себе. Отже, хода світу, з одного боку, — це одинична індивідуальність, що шукає своєї насолоди і втіхи, хоча, звичайно, зна­ходить у цих пошуках свою загибель, а отже, задово­льняє загальне. Але й саме це задоволення, і решта моментів цих відносин, — це перекручені форма і рух загального; реальність — це тільки одиничність насолоди і втіхи, але цій одиничності протиставлене загальне — необхідність, що є тільки пустою тінню загальності, суто негативною реакцією, діяльністю без змісту. Інший момент ходи світу — це індивідуа­льність, що прагне бути законом у собі й для себе і під впливом цієї чванькуватості порушує наявний по­рядок. Щоправда, загальний закон зберігає свої пози­ції супроти такої зарозумілості і постає вже не як пус­та протиставленість свідомості й не як мертва необ­хідність, а як необхідність у самій свідомості. Та, іс­нуючи як усвідомлені відносини абсолютно супереч-

ливої реальності, закон є божевіллям, а оскільки він — ще і об'єктивна реальність, то є просто пере­крученістю. Отже, загальне в обох аспектах постає як сила їхнього руху, але існування цієї сили — це тіль­ки загальне перекручення.

Загальне тепер має отримати від чесноти свою справжню реальність, скасувавши індивідуальність, цей принцип перекручення; мета чесноти — знову пере­крутити перекручену ходу світу і виявити її справж­ню сутність. Ця справжня сутність ходи світу — це тільки її в-собі, вона ще не реальна, і тому чеснота лише вірить у неї. Чеснота хоче піднести цю віру до рівня бачення, проте не користаючись результатами своїх зусиль і пожертви. А д ж е тією мірою, якою чес­нота є індивідуальністю, вона є діяльністю боротьби, яку вона провадить із ходою світу; проте її мета і справжня сутність — це перемога над реальністю хо­ди світу, а здійснене таким чином існування добра — це ще й припинення її діяльності, або свідомості ін­дивідуальності. Як може точитися сама ця боротьба, про що чеснота дізнається в ній і чи внаслідок само­пожертви, на яку йде чеснота, хода світу зазнає пора­зки, а чеснота перемагає, — це все слід вирішувати на основі живої зброї, яку мають учасники боротьби. Адже зброя тут — не що інше, як сутність самих учас­ників боротьби, — сутність, що постає для них тільки взаємно. Таким чином, їхня зброя — результат того, що в собі вже наявне в цій боротьбі.

Загальне для чеснотливої свідомості є справжнім у вірі, або в собі, це ще не реальна, а абстрактна зага­льність, і в самій цій свідомості вона править за ме­ту, а в ході світу — за внутрішнє. Саме отак визначе­не загальне репрезентується для ходи світу і в чесно­ті: адже чеснота ще тільки хоче здійснити добро і са­ма ще не видає його за реальність. Цю визначеність можна розглядати й так, що добро, вступивши в бо­ротьбу з ходою світу, репрезентується немов сутнє для іншого, як те, що не існує в собі і для себе, бо інакше воно б не хотіло здобути свою істину лиш унаслідок перемоги над своєю протилежністю. Отже, добро існує передусім тільки для іншого, і це означає

266 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (АА) Розум 267

те саме, що з'ясувалося раніше при протилежному погляді на нього, а саме: добро — це тільки абстрак­ція, що має реальність лиш у відносинах, та аж ніяк не в собі і для себе.

Добро, або ж загальне, як воно постає тут, — це те саме, що називають обдарованнями, спроможностя­ми, силами. Це певний спосіб буття духовного, коли духовне репрезентоване як загальне, що для свого життя та руху потребує принципу індивідуальності і має в ній свою реальність. Тією мірою, якою прин­цип індивідуальності є у свідомості чесноти, він доб­ре застосовує це загальне, але, перебуваючи в ході світу, цей принцип надуживає його, і тому це загаль­не — пасивний інструмент, яким керує рука вільної індивідуальності і якому байдуже, як уживають його, бо його можна навіть надужити з метою виробляти реальність, що є для нього загибеллю; це безживна матерія, позбавлена своєї незалежності, — матерія, яку можна сформувати так або так, а то й задля її за­гибелі.

Оскільки загальне однаковою мірою є до послуг як свідомості чесноти, так і ходи світу, важко добачити, чи, отак устаткована, чеснота переможе нечестя. Адже зброя та сама — ці конкретні спроможності й сили. Щоправда, чеснота ховає в засідці свою віру в початкову єдність своєї мети і сутності ходи світу, і ця віра під час боротьби має напасти на ворога з ти­лу і в собі довести цю мету до реалізації, щоб таким чином лицар чесноти, фактично, з'ясував, що його діяльність та боротьба — це, власне, прикидання, яке він не може трактувати серйозно, бо всю свою істин­ну силу вклав у те, щоб добро існувало в собі і для се­бе, тобто само себе реалізувало, — прикидання, яке він навіть не має права довести до серйозності. Адже те, що він спрямовує проти ворога і що бачить спря­мованим проти себе, те, що він ставить під ризик зу­жити й пошкодити як у самому собі, так і в своєму ворогу, не повинно бути власне добром, бо він бо­реться, аби зберегти й реалізувати це добро, а те, що поставлене тут під ризик, — лише байдужі обдарован­ня і спроможності. Проте ці спроможності, фактич-

но, — не що інше, як саме те позбавлене індивідуаль­ності загальне, яке треба зберегти й реалізувати в процесі боротьби. А л е водночас це загальне безпосе­редньо вже реалізоване самим поняттям боротьби; воно існує в-собі, загальне, і його реалізація означає тільки те, що воно водночас існує для іншого. Обидва згадані вище аспекти, згідно з якими — з кожним по­одинці — загальне стає абстракцією, уже не відокре­млені, бо в боротьбі й через боротьбу добро утвер­джене одразу обома способами. Проте чеснотлива свідомість вступає в боротьбу проти ходи світу немов проти того, що протиставлене добру, і те, що хода світу репрезентує йому в цій боротьбі, — це загальне, але не просто як абстрактне загальне, а як загальне, оживлене індивідуальністю й сутнє для іншого, або ж як реальне добро. Отже, там, де чеснота зіткнулася з ходою світу, вона завжди нападає на ті місця, що є іс­нуванням самого добра; добро як у-собі ходи світу нерозривно переплетене з усіма виявами ходи світу і має в її реальності і своє існування; таким чином, хо­да світу невразлива для чесноти. Саме таким існуван­ням добра, а отже, й незнищенними відносинами є всі моменти, що 'їх чеснота, зіткнувшись із ходою світу, має поставити під ризик і пожертвувати ними. Отже, боротьба в такому разі може бути лише коли­ванням між зберіганням і жертвуванням, чи, радше, тут може не бути ні жертвування власним, ні запо­діяння шкоди чужому. Чеснота — це не просто воїн, що в битві дбає тільки про те, аби не забруднити сво­го меча, бо вона через те й почала боротьбу, щоб зберегти свою зброю; вона не може не тільки не вда­ватися до своєї зброї, а й повинна зберегти неушко-дженою зброю ворога й захищати її від самої себе, бо вся зброя — це шляхетні частки добра, задля якого вона втягнулась у боротьбу.

Натомість той ворог має за свою сутність не в-собі, а індивідуальність, і тому його сила — негативний принцип, для якого немає нічого сталого і абсолют­но священного і який може піти на ризик утратити геть усе й пережити ту втрату. Через те перемога йо­му забезпечена як завдяки йому самому, так і завдяки

Дата добавления: 2015-07-10