Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. спираються на спостереження реальних дощів і реа­льного значення даної визначеності

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (А А) Розум 239


 


спираються на спостереження реальних дощів і реа­льного значення даної визначеності черепа; а якщо реальності немає, то не меншу слушність має й пус­та можливість. Ця можливість, тобто нереальність запропонованого закону, а отже, і спостереження, які суперечать цьому законові, саме тому повинні вири­нати, що свобода індивіда і обставини розвитку зага­лом байдужі до буття — як до початкового внутріш­нього, так і до зовнішнього закостенілого, — а інди­від може бути й іншим, ніж тим, яким він є за своєю початковою внутрішньою природою, і чимсь набага­то більшим від того, яким він є як кістка.

Отже, ми постаємо перед можливістю, що ця ґуля чи западина черепа може означати як щось реальне, так і лише схильність до чогось, і то таку невизначе-ну, що вона означає щось нереальне; ми бачимо тут, як і завжди, результат кепських викрутнів: проти того, що вони мають підтримувати, їх самі можна й вико­ристати. Ми бачимо, що мислення, яке є тільки гад­кою, самою природою предмета спонукане казати, але бездумно, протилежне тому, чого воно дотриму­ється, — казати, що ця кістка вказує на щось, але вод­ночас і не вказує.

А те, що ширяє перед гадкою, коли вона вдається до таких викрутнів, — це істинна думка (яка якраз і скасовує ту гадку), що буття як таке взагалі не є істи­ною духу. Якщо схильність — це те початкове бут­тя, що не бере ніякої участі в діяльності духу, то та­ким самим буттям є зі свого боку й кістка. Сутнє без духовної діяльності — це річ для свідомості, і вона та­кою малою мірою є сутністю свідомості, що стано­вить радше її протилежність, а свідомість реальна в своїх очах тільки завдяки запереченню та знищенню такого буття. Отже, з цього погляду те, що за реальне існування свідомості видають якусь кістку, можна бу­ло б; вважати за цілковиту відмову від розуму, і саме за це ту кістку й видаватимуть, якщо трактуватимуть її як зовнішнє духу, бо зовнішнє якраз і є сутньою реаль­ністю. Нічого не зарадить казати, що на основі цього зовнішнього ми тільки висновуємо внутрішнє, яке є чимсь іншим, що зовнішнє — це не саме внутрішнє, а


тільки його вияв. Адже у взаємовідносинах зовніш­нього і внутрішнього на бік внутрішнього якраз і припадає визначення реальності, що мислить і уми­сленою, тоді як на бік зовнішнього припадає визначе­ність сутньої реальності. Коли сказати людині: ти (твоє внутрішнє) така і така, бо твої кістки отак побу­довані, це означатиме не що інше, як те, що ці кістки ми вважаємо за її реальність. Згадане вище при обго­воренні фізіономіки заперечення такого судження ляпасом передусім зсуває м'які тканини голови, по-збавляючи "їх звичного для них місця та поважності, й засвідчує тільки, що ці тканини не є справжнім у-собі, не є реальністю духу; заперечення тут, власне мало, б піти далі: тому, хто висловлює такі судження, годило­ся б розбити череп, щоб показати йому способом, не менш відчутним, ніж його мудрість, що кістка для лю­дини — не щось у собі і ще меншою мірою — її спра­вжня реальність.

Природний інстинкт самоусвідомленого розуму від-кидатиме френологію, навіть не придивляючись до неї: адже тільки інший, спостережний інстинкт само-усвідомленого розуму, спромігшись дійти до здогаду в процесі пізнання, збагнув це пізнання в позбавле­ній духу формі, мовляв, зовнішнє — вияв внутрішньо­го. Але що гірша думка, то менше нам інколи впадає у вічі, що саме робить цю думку поганою, і то важче пояснити її. Бо думку вважають тим гіршою, що чис­тіша й пустіша абстракція, яка тій думці править за сутність. Але протилежність, на яку ми тут натрапля­ємо, складається з таких членів, як самоусвідомлена індивідуальність і абстракція зовнішності, що цілком стала річчю, — внутрішнє буття духу, осягнене як фіксоване бездуховне існування, простиставлене та­кому буттю. Внаслідок цього видається, що спостере­жна свідомість і справді досягнула своєї кульмінацій­ної точки, де вже має полишити себе й перетворити себе: адже тільки цілком погане має в собі безпосере­дню необхідність змінитися на свою протилежність. Про єврейський народ можна сказати: саме тому, що він безпосередньо стоїть перед брамою спасіння, він є і був найупослідженішим народом; він не є тим,


240 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу


В. (АА) Розум 241


 


чим мав бути в собі і для себе, не є своєю самосутніс-тю, а ставить її по той бік від себе; завдяки такому зреченню він уможливив би для себе вище існування, якби йому пощастило знов увібрати в себе свій об'­єкт, немов він ніколи не покидав безпосередності буття, оскільки дух тим могутніший, що з більшої протилежності він повертається в себе, але цю про­тилежність він створює собі сам, касуючи свою без­посередню єдність і зрікаючись свого буття-для-себе. Але якщо така свідомість не відображує себе, середня ланка, в якій вона перебуває, є фатальною порожне­чею, бо те, що мало її виповнювати, стало несхитною крайністю. Ця остання стадія спостережного розу­му — це його найгірше, але саме через це стає необ­хідним його цілковите перетворення.

Адже огляд досі розглянутих відносин, що станов­лять зміст і об'єкт спостереження, доводить, що ще у своїй першій модальності, у спостереженні відносин неорганічної природи, вона вже втрачає чуттєве буття; моменти відносин неорганічної природи ре­презентуються як чисті абстракції і як прості уявлен­ня, які мають бути тісно пов'язані з існуванням речей і які, проте, втрачаються, тож момент засвідчує себе як чистий рух і як щось загальне. Цей вільний, завер­шений у собі процес містить у собі значення чогось об'єктивного, але постає тільки як одне; у процесі не­органічного одне — це внутрішнє, що не існує, а іс­нуючи як одне, процес є органічним. Одне як буття— для-себе, або негативна сутність, протиставлене загаль­ному, відходить від нього й лишається вільним для себе, тож уявлення, будучи реалізованим лише в еле­менті абсолютної синґуляризації, не знаходить в ор­ганічному існуванні свого справжнього вияву, тобто буття немов чимсь загальним, а лишається зовнішнім, або, що означає те саме, внутрішнім органічної при­роди. Органічний процес вільний лиш у собі, але не для самого себе; буття-для-себе його свободи постає у вигляді мети, а існує як якась інша сутність, як само-усвідомлена мудрість, що перебуває зовні цього про­цесу. Отже, спостережний розум повертається до цієї мудрості, до духу, до поняття, що існує як універсаль-


ність, або до мети, що існує як мета, і його власна сутність стає відтепер для нього об'єктом.

Спостережний розум звертається передусім до чис­тоти цього об'єкта, та оскільки він осягає об'єкт, що рухається у своїх відмінностях, як щось сутнє, перед ним постають закони мислення, відносини одного по­стійного чинника з іншим постійним чинником, та оскільки зміст цих законів — лише моменти, вони розпливаються і зникають в одному самоусвідомлен­ня. Цей новий об'єкт, коли так само вважати його за сутній, — це одиничне, випадкове самоусвідомлення, і тому спостереження перебуває в межах духу, припу­щеного гадкою, і випадкових відносин усвідомленої реальності з неусвідомленою. Дух сам у собі — це тіль­ки необхідність цих відносин, а отже, спостереження підступає до нього ближче і порівнює його прагнучу та діяльну реальність зі своєю відображеною в собі й розглянутою реальністю, що й сама об'єктивна. Це зо­внішнє, хоч і будучи мовою індивіда, яку він має в со­бі, є водночас, як знак, чимсь байдужим до змісту, який воно має позначати, так само як те, що утвер­джує знак для себе, байдуже до того знаку.

Через те від цієї мінливої мови спостереження на­решті знову переходить до стабільного буття й ви­словлює, відповідно до свого поняття, що зовнішнє — це зовнішня й безпосередня реальність духу не як ор­ган і не як мова чи знак, а як мертва річ. Те, що най­перша форма спостереження неорганічної природи скасувала, а саме: ідею, що поняття має поставати як річ, ця остання форма спостереження відновлює так, щоб перетворити на річ реальність самого духу, або, коли висловитись інакше, щоб надати мертвому бут­тю значення духу. Таким чином, спостереження до­ходить до вислову того, що було нашим поняттям про нього, а саме: вірогідність розуму шукає себе як об'єктивної реальності. Щоправда, при цьому аж ніяк не гадають, ніби дух, репрезентований черепом, був би висловлений як річ; у цій думці не повинно бути ніякого, як його називають, матеріалізму, а радше дух має бути чимсь іншим, ніж ця кістка; проте дух є, і це означає не що інше, як те, що дух — це річ. Якщо


16 — 4-288


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 137 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель.Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)