Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Д у х 349

волі: самоусвідомлення, що служить, ще не відчужило свого чистого Я, щоб надихати ним державну владу, а дає державі тільки своє буття; жертвує їй тільки своє існування, а не своє буття-в-собі. Це самоусвідом­лення має чинність як таке, що відповідає сутності й визнане з огляду на своє буття-в-собі. Інші знахо­дять у ньому свою сутність як діяльну, а не своє бут-тя-для-себе, бачать, що здійснене їхнє мислення, або чиста свідомість, проте не їхня індивідуальність. Ось чому воно має вартість у їхніх думках і тішиться ша­нобою. Таке самоусвідомлення — це гордий васал, що діє задля державної влади тією мірою, якою вона є не чиєюсь особистою волею, а суттєвою, а сам він має вартість лише в цій шанобі, тільки в суттєвій репрезен­тації загальної думки, а не у вдячній репрезентації ін­дивідуальності, бо він не допомагав цій індивідуаль­ності набути буття-для-себе. Його мова, якщо він матиме певне ставлення до власної волі державної влади, яка ще не постала, набирала б форми поради, спрямованої на загальне добро.

Тому державна влада ще позбавлена волі перед ли­цем поради й не вирішує, вибираючи між різними думками про найбільше загальне добро. Вона ще не уряд і тому насправді ще не є державною владою. Буття-для-себе, воля, що як воля ще не пожертвувала собою, — це внутрішній відокремлений дух суспіль­них станів, який, усупереч своїм словам про загальне добро, зберігає своє окреме добро і схильний пере­творювати балачки про загальне добро на сурогат ді­яльності. Жертвування існуванням, яке відбувається в процесі служіння, справді повне тільки тоді, коли до­ходить аж до смерті, але наявна смертельна небезпе­ка, яку індивід таки переживає, однаково лишає йому певне існування, а отже, й окреме для-себе, яке надає двозначності й підозрілості порадам із приводу зага­льного добра і, фактично, зберігає власну думку й окрему волю супроти сили держави. Отже, свідомість у своєму ставленні до державної влади виявляє незго­ду й потрапляє під визначеність ницої свідомості, завжди ладної спалахнути бунтом.

Ця суперечність, яку слід подолати, в цій формі не­згоди буття-для-себе з універсальністю державної влади містить ще й іншу форму: оте зречення існу­вання, коли воно завершується, тобто у смерті, й саме є просто сутнім, а не зреченням, що повертається у свідомість, і тому ця свідомість не переживає його, не існує в собі і для себе, а тільки переходить у свою не­примиренну протилежність. Тому тільки щире жерт­вування буттям-для-себе є таким, коли воно цілко­вито, немов у смерті, віддає себе, а проте зберігається в цьому зреченні; завдяки цьому воно стає немов реа­льним як таке, яким воно є в собі, немов тотожною єдністю себе і себе як своєї протилежності. Таким чи­ном, оскільки відокремлений внутрішній дух, Я як та­ке, виступає наперед і зрікається себе, державна влада водночас підноситься до власного Я; без цього зре­чення вчинки, продиктовані честю, шляхетна свідо­мість і поради й далі зберігатимуть свій двозначний характер, який мала б уже згадана вище відокремлена потаємність одиничного наміру і власної думки.

Але це зречення, це відчуження відбувається лиш у мові, яка постає тут у своєму питомому значенні. У світі моралі мова — це закон і наказ, а у світі реаль­ності — лише порада, за її зміст править сутність, і мова — форма цього змісту, а тут вона має за свій зміст саму форму, в якій вона існує, і має чинність як мова; це сила мовлення як такого, яке виконує те, що слід виконати. Адже мовлення — це існування чисто­го Я як Я; в мові для себе сутня одиничність самоус­відомлення входить в існування як така, що існує для іншого. Отже, Я як це чисте Я інакше не існує; в кож­ному іншому вияві воно занурене в реальність і по­стає у формі, з якої може вийти; воно відображується в собі, відвертаючись від своєї дії і свого фізіономіч­ного вияву, й полишає позаду бездушним таке непов­не існування, в якому завжди чогось і забагато, і зама­ло. Але мова містить це Я в його чистоті, тільки вона виражає Я, саме Я. Це її існування є як існування об'єктивністю, яка має в ній свою справжню природу. Я, це конкретне Я, є водночас і універсальним; його поява - - це ще й безпосередньо відчуження і зник-

Дата добавления: 2015-07-10