Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. природними відносинами, і тому в цих відносинах відсутні байдужість та моральна

(ББ). Д у х 315

природними відносинами, і тому в цих відносинах відсутні байдужість та моральна випадковість одини­чності, натомість момент одиничного Я, яке визнає і яке визнають, може заявити тут про своє право, бо він пов'язаний із рівновагою крові й відносинами, вільними від жадання. Отже, втрата брата для сестри незамінна, і її обов'язок щодо нього найвищий.

Ці відносини — водночас межа, на якій закрита в собі родина розпадається й виходить із себе. Брат — це член родини, в якому її дух стає індивідуалізова­ним, повертається проти іншого й переходить в ус­відомлення універсальності. Брат покидає цю безпо­середню елементарну, а тому і власне негативну мо­ральність родини, аби здобути і створити реальну са-моусвідомлену мораль.

Брат переходить із божественного закону, у сфері якого він жив, у людський закон. Проте сестра стає, або жінка лишається господинею дому і берегинею божественного закону. Таким чином, обидві статі до­лають свою природну сутність і постають у своєму моральному значенні, постають як різні форми, які ділять між собою ті два різні аспекти, що їх прибирає моральна субстанція. Ці обидві універсальні сутності морального світу мають свою визначену індивідуаль­ність у природно диференційованих самоусвідом-леннях, бо моральний дух є безпосередньою єдністю субстанції з самоусвідомленням, — безпосередністю, що постає як існування природної відмінності в аспе­кті водночас і реальності, й відмінності. Це той самий аспект, що у формі реальної для себе індивідуальнос­ті постає в понятті духовної сутності як початково визначена природа. Цей момент втрачає невизначе­ність, яку він ще має там, і випадкове розмаїття схи­льностей та спроможностей. Тепер це визначена протилежність обох статей, природність якої набуває водночас значення їхньої моральної визначеності.

Проте ця різниця статей та їхнього морального змісту зостається все-таки в єдності субстанції, і рух цієї різниці якраз і є постійним становленням цієї субстанції. Духом родини чоловік посланий далі в життя спільноти і знаходить у спільноті свою самоус-

відомлену сутність; таким чином, як родина знахо­дить у спільноті свою універсальну субстанцію та іс­нування, так і навпаки, спільнота знаходить у родині формальний елемент своєї реальності, а в божествен­ному законі — свою силу й підтвердження. Ані роди­на, ані спільнота не є тільки в собі й для себе; людсь­кий закон у своєму живому русі походить з божест­венного закону, закон, що чинний на землі, походить від підземного закону, усвідомлений закон — від не-усвідомленого, опосередкованість — від безпосеред­ності, й усе повертається потім туди, звідки вийшло. Натомість підземна сила має свою реальність на землі; через свідомість вона стає існуванням та діяльністю.

Отже, універсальні моральні сутності є субстанцією як універсальне і є субстанцією як окрема свідомість; як свою універсальну реальність вони мають народ і родину, проте чоловік і жінка є для них їхнім природ­ним Я і діяльною індивідуальністю. В цьому змісті мо­рального світу ми бачимо вже досягненими цілі, що їх ставили перед собою попередні безсубстанційні фор­ми свідомості; те, що розум сприймав тільки як об'єкт, стало самоусвідомленням, а те, що це самоусвідомлен­ня містило в собі, вже наявне як справжня реальність. Те, що спостереження знало як уже щось дане і знай­дене, в якому Я не брало жодної участі, тут уже є да­ним звичаєм, а проте і реальністю, що водночас є і діяльністю, й витвором суб'єкта, який знайшов її. Інди­від, що шукає насолоди втішання своєю індивідуаль­ністю, знаходить її в родині, а необхідність, у якій ги­не ця насолода, — це його власне самоусвідомлення як громадянина свого народу; або ж це знання, що за­кон серця є законом усіх сердець, що свідомість Я — це визнаний загальний устрій; це чеснота, що насо­лоджується плодами своєї жертви, і вона породжує те, чого прагнула, а саме: підносить сутність до реальної присутності, і її насолода є цим загальним життям. І, нарешті, усвідомлення самого предмета задовольня­ється в реальній субстанції, що якимсь позитивним способом містить і утримує в собі абстрактні моменти тієї пустої категорії. Ця субстанція має в моральних силах справжній зміст, який стає на місце тих несуб-

316 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ).Дух 317

станційних заповідей, що їх здоровий розум хотів да­ти і знати, так само як завдяки цьому він отримує кон­кретний, визначений у ньому самому критерій пере­вірки не законів, а зробленого.

Ціле — це стабільна рівновага всіх частин, а кожна частина питомий дух, що шукає свого задоволення не за своїми межами, а в собі, і то через те, що він сам перебуває в цій рівновазі з цілим. Щоправда, ця рівновага може бути живою тільки тому, що в ній по­стає нерівність, а потім справедливість знову дово­дить усе до стану рівноваги. Проте справедливість — це ані якась чужа сутність, що перебуває десь у по-тойбіччі, ані негідна назви справедливості реальність взаємних підступів, зрад, невдячності й т. ін., що без­думним, випадковим, нічим не зумовленим способом чинитиме правосуддя, не зважаючи на вчинки й не дбаючи про безкарність; навпаки, будучи справедли­вістю людського права, яка повертає до загального су­спільного життя буття-для-себе, що вийшло з рівно­ваги, незалежність суспільних станів та індивідів, во­на є урядом народу, — урядом, що є присутньою для себе індивідуальністю загальної сутності і власною самоусвідомленою волею всіх. Проте справедливість, що повертає до рівноваги загальне, яке набуло надто великої влади над індивідом, — це ще й простий дух жертви несправедливості, й він не розпадається в цій жертві на, по-перше, власне скривдженого, і, по-дру­ге, якусь потойбічну сутність; сам цей скривджений є підземною силою, а та сутність — його Еринія, яка здійснює помсту: адже його індивідуальність, його кров і далі живуть у домі, його субстанція має тривалу реальність¹. Кривда, якої можна заподіяти індивідові в царстві моралі, полягає лише в тому, що з ним щось відбувається. Сила, яка заподіює кривду свідомості, перетворюючи її на чисту річ, — це природа, загаль­ність, проте не спільноти, а абстрактної універсаль­ності буття; тож індивід, виправляючи заподіяну йо­му кривду, обертається не проти спільноти, бо не во­на його скривдила, а проти тієї загальності. Як ми ба-

чили, свідомість тих, хто однієї крові з індивідом, ви­правляє цю кривду так, що те, що сталося, стає радше витвором, а звідси й буття, цей останній стан, є чимсь бажаним, а отже, і втішним.

Таким чином, моральне царство у своєму існуван­ні — це незатьмарений світ, що його не занечищує жоден поділ. Так само і його рух є спокійним пере­творенням однієї з його сил в іншу, тож кожна сила сама зберігає і створює іншу силу. Ми, звичайно, ба­чили, що цей світ поділяється на дві сутності та 'їхні реальності, проте їхня протилежність — це радше підтвердження однієї сили через іншу, і там, де вони безпосередньо контактують між собою як реальні, ' ї х -ня проміжна ланка та елемент — це їхнє безпосеред­нє взаємопроникнення. Одна крайність, тобто уні­версальний самоусвідомлений дух, стає пов'язана з другою крайністю, тобто своєю силою і своїм еле­ментом — з неусвідомленим духом, — через індивіду­альність чоловіка. Натомість божественний закон має свою індивідуалізацію, або ж неусвідомлений дух ін­дивіда має своє існування в жінці, яка править за про­міжну ланку й через посередництво якої він перехо­дить із нереальності в реальність, із незнання й не­відання в усвідомлену царину. Союз чоловіка та жін­ки становить діяльну середню ланку для цілого й еле­менту, що, роздвоєний на крайності божественного і людського закону, водночас є їхнім безпосереднім поєднанням, яке перетворює обидва перші силогізми на один силогізм і об'єднує протилежні рухи: реаль­ності, що опускається до нереальності, людського за­кону, що організується в незалежні члени і опускаєть­ся до небезпеки й випробування смертю, і підземно­го закону, що піднімається до реальності дня та ус­відомленого існування, причому перший процес при­падає чоловікові, а другий — жінці.

Натяк на Ореста. — Перекп.

318 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Дух 319

Дата добавления: 2015-07-10