Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. му, немає нічого для індивідуальності, що не було б через реальність

В. (А А) Розум

му, немає нічого для індивідуальності, що не було б через реальність, або ж немає реальності, що не була б природою та діяльністю індивідуальності, і немає ані діяльності, ані в-собі індивідуальності, що не були б реальними, і тільки ці моменти слід порівнювати між собою.

Отже, тут загалом ми не бачимо ні піднесення, ні нарікання, ні каяття, бо все це походить із мислен­ня, яке уявляє собі якийсь інший зміст і якесь інше в-собі, ніж ті, що є внутрішньою природою індивіда і наявним здійсненням її в реальності. Хоч би що вчи­нив індивід і хоч би що з ним сталося, це вчинив ін­дивід і він є цим; він може мати лиш усвідомлення чистого переходу себе самого з ночі можливостей у день наявності, від абстрактного в-собі до значення реального буття, а також мати впевненість: те, що трапляється з ним удень, — не що інше, як те, що бу­ло в ньому приспане вночі. Щоправда, усвідомлення цієї єдності — теж порівняння, але те, що було порів­няне, має тільки подобу протилежності, — подобу фор­ми, що для самоусвідомлення розуму (мовляв, сама індивідуальність у собі є реальністю) — є не чим біль­шим, як ілюзією. Отже, індивід, знаючи, що у своїй реальності він не може знайти чогось іншого, крім єдності реальності з собою, або тільки вірогідність своєї істини, і знаючи, що він завжди досягає своєї мети, може тільки тішитися собою.

Отже, таким є поняття, яке формує про себе свідо­мість, упевнена, що вона є абсолютним взаємопрони­кненням індивідуальності та буття, але тепер погля­ньмо, чи досвід підтверджує це поняття і чи реаль­ність досвіду узгоджується з ним. Витвір — це реаль­ність, яку дає собі свідомість; витвір — це те, в чому індивід існує для себе таким, яким він існує в собі, і то таким чином, що свідомість, для якої індивід постає у витворі, — не окрема, а універсальна свідомість; своїм витвором індивід виводить себе назовні в елемент універсальності, в позбавлений визначеності простір буття. Свідомість, що відступає від свого витвору, — це, фактично, універсальна свідомість (оскільки в цій протилежності витвору і свідомості вона стає абсо-

лютною негативністю, або діяльністю), протиставле­на витворові, що є визначеним; таким чином, свідо­мість виходить за свої межі як витвір, а сама є позба­вленим визначеності простором, що його не запов­нив витвір. Якщо у згаданому вище понятті їхня єд­ність ще зберігалася, то лише завдяки тому, що витвір як витвір, що існує, був скасований. Але він повинен існувати, і нам треба побачити, як у його бутті інди­відуальність зберігає свою універсальність і вміє задо­вольнитися. Готовий витвір слід передусім розглянути для себе. Він увібрав у себе всю природу індивідуаль­ності, і тому саме його буття — це діяльність, у якій усі відмінності взаємопронизують одна одну й розпа­даються; отже, витвір укинуто в існування, в якому ви­значеність початкової природи спрямовується, фак­тично, проти інших визначених природ, втручається в них, так само як вони втручаються в неї, і втрачає себе як зникущий момент у цьому загальному проце­сі. Якщо в понятті індивідуальності, реальної в собі і для самої себе, всі моменти, обставини, мета, засіб і реалізація взаємототожні й початкова визначена при­рода править лише за універсальний елемент, звідси випливає, що, оскільки цей елемент став об'єктивним буттям, його визначеність як такого стає очевидною у витворі й отримує свою істину у своєму розпаді. Ко­ли придивитися ближче, цей розпад репрезентується так, що в цій визначеності індивід як цей конкретний індивід стає реальним у своїх очах, але ця визначе­ність — не тільки зміст реальності, а й форма реаль­ності; іншими словами, реальність загалом як така є саме цією визначеністю, що полягає у протиставле-ності самоусвідомленню. В цьому аспекті реальність ниявляється такою реальністю, що зникає з уявлення, Є тільки вже наявною чужою реальністю. Витвір є, тобто існує для інших індивідуальностей і є для них чужою реальністю, на місце якої вони повинні поста­чити свою, щоб своєю діяльністю дати собі усвідом­лення своєї єдності з реальністю; іншими словами, їх­ня цікавість до того витвору, утверджена їхньою по­чатковою природою, є іншою, ніж цікавість, прита­манна цьому витворові, що внаслідок цього стає

Дата добавления: 2015-07-10