Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(В В). Релігія 469

шою мірою є чимсь безпосереднім, ніж безпосеред­ність Я. Якщо в першій реальності дух загалом існує у формі свідомості, в другій — у формі самоусвідом­лення, то в третій — у формі єдності 'їх обох; він має форму буття-в-собі-й-для-себе, та оскільки він ре­презентований таким, яким він є в собі і для себе, це релігія одкровення. Хоча дух, звичайно, досягає в ні своєї справжньої форми, якраз сама ця форма і ре­презентація — це ще не подоланий аспект, післ, якого дух має перейти в поняття, щоб цілком роз чинити форму об'єктивності; розчинити її в понятті що водночас містить у собі і свою протилежність. І такому разі дух осягнув своє власне уявлення, так са мо як і ми щойно його осягнули, і його форма, аб елемент його існування, оскільки він є поняттям, це він сам.

А. Природна релігія

Дух, що знає дух, — це самоусвідомлення, і у своїх власних очах він існує у формі об'єктивності; дух є — і водночас є буттям-для-себе. Він існує для себе, є ас­пектом самоусвідомлення, і то супроти аспекта своєї свідомості, або аспекта посилання на себе як на об'єкт. У його свідомості є протилежність, а отже, ви­значеність форми, в якій він постає перед собою і знає себе. Розглядаючи релігію, ми повинні зосере­джуватися тільки на цій визначеності форми, бо його несформовану сутність, або його чисте поняття ми вже бачили. Але водночас відмінність між свідомістю і самоусвідомленням припадає на саме це поняття; форма релігії не містить існування духу — ні як тако­го, що є природою, вільною від мислення, ні як тако­го, що є мисленням, вільним від існування; форма ре­лігії — це існування, що міститься і зберігається в ми­сленні, так само як і щось помислене, що існує в сво­їх очах. Згідно з визначеністю форми, в якій дух знає себе, одна релігія відрізняється від другої, але водно­час слід зауважити, що пояснення цього його знання

про себе з огляду на ту одиничну визначеність, фак­тично, не вичерпує реальної релігії в її цілості. Та й послідовність різних релігій, що постають перед на­ми, знову репрезентує тільки різні аспекти єдиної ре­лігії, тобто будь-якої окремої релігії, тож ідеї, що на­чебто відрізняють одну реальну релігію від іншої, вла­стиві кожній релігії. Проте водночас і розмаїття слід трактувати як розмаїття релігії. Адже оскільки дух пе­ребуває у відмінності своєї свідомості від свого само­усвідомлення, процес, крізь який він проходить, має мету скасувати цю головну відмінність і дати форму самоусвідомлення певній формі, що є об'єктом свідо­мості. Але для скасування цієї відмінності не досить, щоб форми, які містять свідомість, мали в собі ще й момент Я, а Бог був репрезентований як самоусвідо­млення. Уявне, репрезентоване Я — це не реальне Я; щоб ця, так само як і будь-яка точніша визначеність форми і справді належала цій формі, вона має, з од­ного боку, бути утвердженою в цій формі діяльністю самоусвідомлення, а з другого боку, нижча визначе­ність має показати, що її скасувала і збагнула на ос­нові понять вища визначеність. Бо репрезентоване припиняє бути репрезентованим і чужим своєму знанню тільки завдяки тому, що його витворило Я, а отже, споглядаючи визначеність об'єкта як свою ви­значеність, воно бачить у тому об'єкті й себе. Вна­слідок цієї діяльності нижча визначеність одразу зни­кає, бо діяльність — це щось негативне, виконуване коштом чогось іншого; тією мірою, якою нижча ви­значеність ще трапляється, вона відступила в несут-тєвість, натомість там, де нижча визначеність ще па­нує, але все-таки вже трапляється й вища визначе­ність, кожна визначеність співіснує з другою як по­збавлена Я. Отже, якщо різні ідеї, властиві якійсь окремій релігії, справді репрезентують увесь рух її форм, характер кожної з них виражений окремою єдністю свідомості й самоусвідомлення, тобто тим, що самоусвідомлення вбирає в себе визначеність об'­єкта свідомості, своєю діяльністю цілком привласнює собі цю визначеність і знає її як суттєву супроти ін­ших визначеностей. Істина віри в якусь визначеність

470 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

ав). Релігія 471

релігійного духу виявляється в тому, що реальний дух конституйований як форма, в якій він споглядає себе в релігії, і тому, наприклад, інкарнація Бога в людсь­кій подобі, характерна для східних релігій, не має іс­тини, бо реальний дух цієї релігії не містить такого примирення. Тут не місце повертатися від тотальнос­ті визначеностей до одиничної визначеності й пока­зувати, в якій формі в ній і в її окремій релігії міс­титься вся повнота решти визначеностей. Вища фор­ма, знову поставлена під нижчою, втрачає своє зна­чення для самоусвідомленого духу й належить духові тільки поверхово, бо належить йому тільки як його уявлення. Вищу форму треба розглядати в її питомо­му значенні, і то там, де вона є принципом тієї чи тієї окремої релігії й випробувана та засвідчена її реаль­ним духом.

а. Бог як світло

Дух, як сутність, що є самоусвідомленням, або само-усвідомлена сутність, що є всією істиною і знає всю реальність як себе, — перед лицем реальності, яку він дає собі в русі своєї свідомості, є тільки своїм понят­тям, і це поняття, на відміну від ясного дня цього розгортання, — темна ніч його сутності, а на відміну від існування його моментів як незалежних форм, — творча таємниця його народження. Ця таємниця має в собі своє одкровення: адже існування має в цьом* уявленні свою необхідність, бо це уявлення — дух, щ знає сам себе, і тому воно має у своїй сутності мо­мент бути свідомістю й репрезентуватися об'єктивно. Це чисте Я, що у своєму відчуженні, в собі як універ­сальному об'єкті має свою самовірогідність; іншими словами, цей об'єкт є для Я взаємопроникненням усього мислення і всієї реальності.

У безпосередньому першому роздвоєнні абсолют­ного духу, що знає сам себе, його постать має ту ви­значеність, яка належить безпосередній свідомості, або чуттєвій вірогідності. Дух споглядає себе у формі буття, проте не буття, позбавленого духу, виповне­ного випадковими визначеностями відчуття, належ-

ного до чуттєвої вірогідності; це буття, виповнене ду­хом. Воно містить у собі також форму, яка трапляєть­ся в безпосередньому самоусвідомленні, — форму па­на супроти самоусвідомлення духу, що повернулося зі свого об'єкта. Отже, це буття, виповнене понят­тям духу, — форма простих відносин духу з собою, або форма безформності. Завдяки такій визначеності ця форма — чисте світло сходу сонця, світло, що містить геть усе й виповнює собою геть усе, та під­тримує себе у своїй безформній субстанційності. От­же, його іншість -— не менш просте негативне, морок; процес його власного відчуження, його витвори в по­збавленому опору елементі його іншості — це спала­хи світла; водночас вони у своїй простоті є його ста­новленням для себе і його поверненням зі свого існу­вання, вогненним потоком, що пожирає його кон­фігурацію. Щоправда, відмінність, яку воно дає собі, буйно розростається в субстанції існування й форму­ється як різні форми природи, проте суттєва просто­та його мислення блукає в них без опори й безглуз­до, розширює свої межі до безмірності і втрачає у своїй піднесеності свою красу, що розцвіла до пиш­ноти.

Через те зміст, який розвиває це чисте буття, або його сприйняття, — це несуттєва гра, додана до цієї субстанції, що просто підноситься, не опускаючись у себе, щоб стати суб'єктом і утвердити свої відмінності через Я. Його визначеності — тільки атрибути, що не ростуть, процвітаючи, аж до незалежності, а лиша­ються тільки назвами одного, що має багато назв. Це одне вбране в розмаїті сили існування та у форми ре­альності, мов у якісь позбавлені Я прикраси; вони є тільки позбавленими власної волі посланцями його могуті, видивами його пишноти й голосами, що ви­хваляють його. Але це життя, що заточується, повин­но набути визначеності буття-для-себе й дати існу­вання своїм зникущим формам. Безпосереднє буття, в якому воно протиставить себе своїй свідомості, й саме є негативною силою, що руйнує свої відміннос­ті. Отже, насправді це Я, і тому дух переходить до то­го, щоб знати себе у формі Я. Чисте світло розпоро-

472 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(В В). Релігія ⁴⁷³

шує свою простоту як нескінченність форм і дає себе в жертву буттю-для-себе, щоб одиничне взяло собі іс­нування та міць у своєї субстанції.

Дата добавления: 2015-07-10