Читайте также: |
|
(В В). Релігія 475
те, щоб одягнути і сформувати душу в ній самій, а потім дати цю душу тілу. Обидва аспекти, зблизившись між собою, зберігають відносно один одного визначеність уявно репрезентованого духу і оболонки навколо нього; єдність духу з собою містить цю протилежність одиничності та загальності. Витвір у своїх аспектах наближається сам до себе, і завдяки цьому водночас відбувається й інше, він стає ближчим до самоусвідомлення, що працює, а це самоусвідомлення досягає у витворі знання про себе, про те, яким воно є в собі й для себе. А л е витвір становить тут тільки абстрактний аспект діяльності духу, який ще не знає змісту цієї діяльності в собі, а знає його тільки у своєму витворі, що є річчю. Сам майстер, дух у його цілості, ще не постав, а й досі є внутрішньою прихованою сутністю, що, як ціле, репрезентована тільки як розкладена на діяльне самоусвідомлення і об'єкт, витворений нею.
Отже, навколишнє середовище, зовнішню реальність, піднесену тільки до абстрактної форми тями, майстер своєю працею перетворює на форму, яка має душу. Майстер для цієї мети використовує рослинне життя, що вже не є священним, як для попереднього безсилого пантеїзму, бо майстер, розуміючи себе як сутність, що існує для себе, бере це життя як щось придатне до вжитку і зводить його до рівня зовнішнього аспекту та прикраси. Проте не використовує його незміненим, бо майстер самоусвідомленої форми водночас знищує минущість, що має в собі безпосереднє існування цього життя, і наближає свої органічні форми до могутніших та загальніших від них форм мислення. Органічна форма, полишена собі, й далі процвітає в одиничності, але, ставши, з одного боку, підпорядкованою формі мислення, підносить, із другого боку, прямолінійні та рівні форми до наділеної душею заокругленості, — і ця суміш стає джерелом вільної архітектури.
Отже, це житло, аспект універсального елементу, або неорганічної природи духу, містить тепер у собі ще й форму одиничності, що наближає до реальності дух, раніше відокремлений від існування, яке було
внутрішнім або зовнішнім для нього, і тому витвір стає подібнішим до діяльного самоусвідомлення. Робітник береться передусім до форми буття-для-себе взагалі, до тваринної форми. Те, що він уже не усвідомлює себе безпосередньо у тваринному житті, він засвідчує тим, що конституює себе, перед лицем цього життя, як продуктивна сила і знає себе в ній як у такій, що є його витвором, і завдяки цьому тваринна форма стає водночас скасованою та ієрогліфом іншого значення, — ієрогліфом мислення. Через те робітник використовує вже не тільки цю єдину форму, бо вона змішується з формою мислення, з людською формою. Але витворові ще бракує форми та існування, в яких Я існує як Я, крім того, витвір не спромагається виразити в собі, що він містить у собі певне внутрішнє значення, йому бракує мови, елементу, в якому, власне, й наявне значення, що дає наповненість. Тому витвір, навіть якщо він цілком очищений від тваринного й має в собі тільки форму самоусвідомлення, — це ще позбавлена звуку форма, яка потребує проміння сонця, що сходить, аби мати звук, що, породжений світлом, теж є тільки звуком, а не мовою, показує тільки зовнішнє Я, але не внутрішнє1.
Цьому зовнішньому Я форми протиставлена інша форма, яка показує, що має в собі внутрішнє. Природа, повертаючись у свою сутність, зводить своє живе розмаїття, що індивідуалізується й заплутується у власному рухові, до рівня несуттєвої шкаралупи, що є покривом внутрішнього, а це внутрішнє — передусім
ще простий морок, нерухлива чорна безформна бри-ла2.
Обидві репрезентації містять внутрішнє та існування — два моменти духу — і обидві репрезентації водночас містять ці два моменти у відносинах протилежності, Я як внутрішнє, так і зовнішнє, і обидва треба поєднати. Душа статуї, що має людську форму, ще не вийшла із внутрішнього, ще не стала мовою, іс-
Статуя Мемнона, що на сході сонця видає протяжний звук— Пврекл.
Камінь Кааба в Мецці, -т Перекл.
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 130 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | | | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |