Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. те, щоб одягнути і сформувати душу в ній самій, а по­тім дати цю душу тілу

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(В В). Релігія 475


 


те, щоб одягнути і сформувати душу в ній самій, а по­тім дати цю душу тілу. Обидва аспекти, зблизившись між собою, зберігають відносно один одного визна­ченість уявно репрезентованого духу і оболонки на­вколо нього; єдність духу з собою містить цю проти­лежність одиничності та загальності. Витвір у своїх аспектах наближається сам до себе, і завдяки цьому водночас відбувається й інше, він стає ближчим до самоусвідомлення, що працює, а це самоусвідомлен­ня досягає у витворі знання про себе, про те, яким воно є в собі й для себе. А л е витвір становить тут тільки абстрактний аспект діяльності духу, який ще не знає змісту цієї діяльності в собі, а знає його тіль­ки у своєму витворі, що є річчю. Сам майстер, дух у його цілості, ще не постав, а й досі є внутрішньою прихованою сутністю, що, як ціле, репрезентована тільки як розкладена на діяльне самоусвідомлення і об'єкт, витворений нею.

Отже, навколишнє середовище, зовнішню реаль­ність, піднесену тільки до абстрактної форми тями, майстер своєю працею перетворює на форму, яка має душу. Майстер для цієї мети використовує рос­линне життя, що вже не є священним, як для попере­днього безсилого пантеїзму, бо майстер, розуміючи себе як сутність, що існує для себе, бере це життя як щось придатне до вжитку і зводить його до рівня зов­нішнього аспекту та прикраси. Проте не використо­вує його незміненим, бо майстер самоусвідомленої форми водночас знищує минущість, що має в собі безпосереднє існування цього життя, і наближає свої органічні форми до могутніших та загальніших від них форм мислення. Органічна форма, полишена со­бі, й далі процвітає в одиничності, але, ставши, з од­ного боку, підпорядкованою формі мислення, підно­сить, із другого боку, прямолінійні та рівні форми до наділеної душею заокругленості, — і ця суміш стає джерелом вільної архітектури.

Отже, це житло, аспект універсального елементу, або неорганічної природи духу, містить тепер у собі ще й форму одиничності, що наближає до реальності дух, раніше відокремлений від існування, яке було


внутрішнім або зовнішнім для нього, і тому витвір стає подібнішим до діяльного самоусвідомлення. Ро­бітник береться передусім до форми буття-для-себе взагалі, до тваринної форми. Те, що він уже не ус­відомлює себе безпосередньо у тваринному житті, він засвідчує тим, що конституює себе, перед лицем цьо­го життя, як продуктивна сила і знає себе в ній як у такій, що є його витвором, і завдяки цьому тваринна форма стає водночас скасованою та ієрогліфом ін­шого значення, — ієрогліфом мислення. Через те ро­бітник використовує вже не тільки цю єдину форму, бо вона змішується з формою мислення, з людською формою. Але витворові ще бракує форми та існуван­ня, в яких Я існує як Я, крім того, витвір не спромага­ється виразити в собі, що він містить у собі певне внутрішнє значення, йому бракує мови, елементу, в якому, власне, й наявне значення, що дає наповне­ність. Тому витвір, навіть якщо він цілком очищений від тваринного й має в собі тільки форму самоусвідо­млення, — це ще позбавлена звуку форма, яка потре­бує проміння сонця, що сходить, аби мати звук, що, породжений світлом, теж є тільки звуком, а не мовою, показує тільки зовнішнє Я, але не внутрішнє1.

Цьому зовнішньому Я форми протиставлена інша форма, яка показує, що має в собі внутрішнє. Приро­да, повертаючись у свою сутність, зводить своє живе розмаїття, що індивідуалізується й заплутується у вла­сному рухові, до рівня несуттєвої шкаралупи, що є покривом внутрішнього, а це внутрішнє — передусім

ще простий морок, нерухлива чорна безформна бри-ла2.

Обидві репрезентації містять внутрішнє та існу­вання — два моменти духу — і обидві репрезентації водночас містять ці два моменти у відносинах проти­лежності, Я як внутрішнє, так і зовнішнє, і обидва треба поєднати. Душа статуї, що має людську форму, ще не вийшла із внутрішнього, ще не стала мовою, іс-

Статуя Мемнона, що на сході сонця видає протяжний звук— Пврекл.

Камінь Кааба в Мецці, -т Перекл.


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 130 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Прекрасна душа, зло і прощення зла | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)