Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. нуванням, що в самому собі є внутрішнім, і тому вну­трішнє багатоформного існування ще

(ВВ). Релігія 477

нуванням, що в самому собі є внутрішнім, і тому вну­трішнє багатоформного існування ще позбавлене звуку, ще не диференціює в собі і ще відокремлене від свого зовнішнього, якому належать усі відміннос­ті. Через те майстер поєднує те і те, змішуючи приро­дні форми й форми самоусвідомлення, і ці двозначні, загадкові й для себе сутності, коли усвідомлене бо­реться з неусвідомленим, просто внутрішнє — з бага-тоформним зовнішнім, а темність думки поєднується з ясністю вислову, прориваються мовою глибокої важко збагненної мудрості¹.

У цьому витворі припиняється інстинктивна праця, що, на відміну від самоусвідомлення, створила витвір, позбавлений свідомості: адже в ньому діяльність май­стра, що становить самоусвідомлення, постає перед внутрішнім, що теж самоусвідомлене й виражає себе. Отже, майстер у процесі праці піднявся до точки роз­паду своєї свідомості, де дух зустрічається з духом. У цій єдності самоусвідомленого духу з собою, тією мірою, якою він у своїх очах є формою і об'єктом своєї свідомості, його стан змішування з неусвідомле-ною модальністю безпосередніх природних форм стає очищеним. Монстри за формою, мовою і дією розпадаються, утворюючи духовну конфігурацію — зовнішнє, що увійшло в себе, внутрішнє, що виражає себе на основі себе й у собі, а також мислення, яке є ясним існуванням, що само себе породжує й підтри­мує свою форму, відповідну мисленню. Дух — це ми­тець.

Б. Релігія як мистецтво

Дух підніс свою постать, у якій він існує для своєї свідомості, до форми самої свідомості й сам поро­джує таку форму. Майстер відмовився від синтетич­ної праці, змішування чужих одні одним форм мис­лення і природи; оскільки постать духу набула фор-

Сфінкс. — Перекл.

ми самоусвідомленої діяльності, майстер став духов­ним робітником.

Коли запитати себе, який той реальний дух, що в художній релігії має усвідомлення своєї абсолютної сутності, то з'ясується, що це моральний, або істин­ний дух. Цей дух — не тільки загальна субстанція всіх індивідів, але, оскільки для реальної свідомості ця субстанція є формою свідомості, це означає, що цю субстанцію, вже індивідуалізовану, індивіди знають як свою власну сутність і витвір. Для них ця субстанція — ані світло, в єдності якого буття-для-себе самоусвідо­млення міститься лише як щось негативне, щось ми­нуще і споглядає господаря своєї реальності, ані не­втомне знищення народів, сповнених взаємної нена­висті, ані пригноблення цих народів у кастах, які ра­зом становлять подобу організації завершеного ціло­го, де, щоправда, бракує загальної свободи індивіда. Такий дух — це вільний народ, у якому мораль стано­вить субстанцію всіх, реальність та існування якої ко­жнісінький індивід знає як свою волю та дію.

Проте релігія морального духу — це його підне­сення над своєю реальністю, відступ зі своєї істини в чисте знання про себе. Оскільки моральний народ живе в безпосередній єдності зі своєю субстанцією й не має в собі принципу чистої одиничності самоус­відомлення, його релігія постає у своїй довершеності тільки відокремившись від свого існування. Адже ре­альність моральної субстанції полягає почасти в її спокійній незмінності, на відміну від абсолютного руху самоусвідомлення, а отже, в тому, що самоус­відомлення ще не покинуло своєї спокійної моралі й міцної довіри до себе і ще не увійшло в себе, а почас­ти в її організації як множини прав і обов'язків, а та­кож у розподілі на маси різних соціальних класів та властивої їм діяльності, що у співпраці формують ціле, — а отже, в тому, що індивід задоволений обме­женням свого існування і ще не осягнув безмежної думки про своє вільне Я. Але ота спокійна безпосере­дня довіра до субстанції знову переходить у довіру до себе і впевненість у собі, а множина прав і обов'язків, так само як і обмежена діяльність, зумовлена ними, —

Дата добавления: 2015-07-10