Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. це той самий діалектичний рух у моральній сфері як множині речей та їхніх

(В В). Релігія 479

це той самий діалектичний рух у моральній сфері як множині речей та їхніх визначеностей, — рух, що знаходить спокій і стабільність лиш у простоті духу, впевненого в собі. Тому довершеність моралі, що стає вільним самоусвідомленням, і доля морального світу — це індивідуальність, що увійшла в себе, абсолютна безтурботність морального духу, що зруйнував у собі всі міцно утверджені відмінності свого існування й маси свого органічного членування і, цілковито впев­нений у собі, досягає безмежних радощів і найвіль-нішо'ї самонасолоди. Ця проста впевненість духу в со­бі — двозначне, спокійне існування й тверда істина, а також абсолютний неспокій і загибель моралі. Проте саме в цій загибелі вона перетворюється, бо істина морального духу полягає передусім у цій субстанцій-ній сутності та довірі, в якій Я не знає себе як вільну одиничність і тому гине в цій внутрішності, або у звільненні Я. Отже, оскільки довіра зламана, а субстан­ція народу розбита, дух, що був проміжною ланкою нестабільних крайностей, тепер постає як крайність самоусвідомлення, що розуміє себе як сутність. Тепер це дух, що впевнений у собі, оплакує втрату свого світу й витворює з чистоти Я свою сутність, піднесе­ну над реальністю.

За такої доби наперед виходить абсолютне мисте­цтво; давніше воно було інстинктивною працею, що, занурена в існування, з нього виходить і в нього вхо­дить, не має своєї субстанції у вільній моралі, а отже, й не може дати Я, що працює, вільної духовної діяль­ності. Згодом дух вийшов за межі мистецтва, щоб на­бути своєї найвищої репрезентації, тобто бути не просто субстанцією, народженою з Я, а бути в його репрезентації як об'єкта цим Я, не тільки народжува­ти себе зі свого поняття, а мати саме це поняття за свою форму, тож це поняття і виготовлений худож­ній твір знають одне одного як те саме.

Отже, оскільки моральна субстанція відступила зі свого існування у своє чисте самоусвідомлення, — це аспект уявлення, або діяльності, якою дух породжує себе як об'єкт. Це чиста форма, бо індивід у мораль­ній покорі та служінні так виснажив своєю працею

кожне неусвідомлене існування й кожну стабільну ви­значеність, немов сама субстанція стала цією плин­ною сутністю. Ця форма — ніч, у якій субстанція зра­джена і зробила себе суб'єктом; саме з цієї ночі чис­тої впевненості в собі моральний дух знову постає як постать, звільнена від природи і свого безпосеред­нього існування.

Існування чистого поняття, в якому дух вилітає зі свого тіла, — це індивід, що обрав себе за чашу своїх страждань. Дух діє в цьому індивіді як його загальне і його сила, від якої він зазнає насильства; як його па­фос, якому віддається його самоусвідомлення, втрача­ючи при цьому свою свободу. А л е ця позитивна сила загальності подолана чистим Я індивіда, тобто нега­тивною силою. Ця чиста діяльність, усвідомлюючи свою невідчужувану силу, бореться з несформованою сутністю; опановуючи її, ця діяльність перетворила пафос на свій матеріал і дала собі свій зміст, тож ця єдність постає як витвір, індивідуалізований та репре­зентований універсальний дух.

Дата добавления: 2015-07-10