Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

І і. Самоусвідомлення

Таким чином, постають треті відносини руху цієї свідомості, що випливають із других як такі, в яких свідомість своєю волею і своїм виконанням насправді доводить свою незалежність. У перших відносинах свідомість була тільки поняттям реальної свідомості, або внутрішнім чуттям, яке ще не було реальним у діяльності та насолоді; другі відносини — це ця реа­лізація як зовнішньої діяльності та насолоди, проте, повернувшись із цієї стадії, свідомість стає такою, що дізнається про себе як про реальну та діяльну свідо­мість, або таку, істина якої полягає в тому, щоб бути в собі і для себе. Але при цьому виявляють тільки во­рога у його найвластивішій формі. В боротьбі внут­рішнього чуття окрема свідомість є тільки музичним, абстрактним моментом; у праці та насолоді, що є ре­алізацією цього несуттєвого буття, вона може безпо­середньо забути себе, і усвідомлене власне єство в цій реальності подолане подячним визнанням. Але це подолання є насправді поверненням свідомості в се­бе, і то в себе як в істинну реальність.

Треті відносини, в яких ця істинна реальність є од­нією крайністю, — це відносини цієї реальності як ніщо з універсальною сутністю, і нам тепер слід роз­глянути рух цих відносин.

Передусім тоді, коли йдеться про протиставлені відносини свідомості, в яких її реальність у її очах безпосередньо є ніщо, то і її діяльність стає, таким чи­ном, неробством, а її насолода — відчуттям свого не­щастя. Внаслідок цього діяльність і насолода втрача­ють будь-який загальний зміст і значення, бо інакше б вони мали якесь буття-в-собі-і-для-себе, і обоє відсту­пають до одиничності, на яку спрямована свідомість, щоб скасувати "їх. Себе як це реальне одиничне свідо­мість усвідомлює у тваринних функціях. А ці функції, замість бути виконаними невимушено як щось, що в собі і для себе є нікчемним і не може набути жодного значення та сутності для духу, — ці функції, оскільки ворог постає в них у своїй найвластивішій подобі, є радше об'єктом поважних зусиль і стають якраз най­важливішим. Та оскільки цей ворог витворюється у своїй поразці, свідомість, що фіксує ворога, замість

позбутися його, ніколи не виходить із цього стану і завжди бачить себе занечищеною, а оскільки водно­час цей зміст її зусиль, замість чогось суттєвого, є пайнегіднішим, замість загального, є чимсь одинич­ним, ми бачимо лише не менш нещасливу, ніж жалю­гідну особистість, що скніє над собою і обмежена со­бою та своєю дріб'язковою діяльністю.

Але і з відчуттям її нещастя, і з жалюгідністю її діяль-і юсті поєднане ще й усвідомлення її єдності з незмін­ним. Адже спроба безпосереднього знищення її реаль-і юго буття опосередкована думкою про незмінне і від­бувається у відносинах із цим незмінним. Ці опосеред­ковані відносини становлять сутність негативного процесу, в якому ця свідомість спрямована проти сво­єї одиничності і який, проте, як відносини є позитив­ним у собі і сам виявить цю єдність ДДЯ свідомості.

Отже, ці опосередковані відносини — силогізм, у якому одиничність, що спершу утвердилась як проти­лежність у-собі, пов'язана з цією другою крайністю тільки через третій термін. Лише через цю проміжну ланку одна крайність, незмінна свідомість, існує для несуттєвої свідомості, в якій водночас теж наявний факт, що вона існує для незмінної свідомості теж тільки через цей середній термін, і, отже, цей термін є таким, що репрезентує обидві крайності одна одній і є служником кожної з них перед лицем другої. Цей середній термін і сам є усвідомленою сутністю, бо це діяльність, що опосередковує свідомість як таку; зміст цієї діяльності — це знищення, яке має на увазі свідо­мість, підступаючи до своєї одиничності.

Отже, в середньому терміні свідомість позбувається діяльності та насолоди як своїх, вона, як крайність, що існує для-себе, відкидає від себе сутність своєї волі й перекидає на середній термін, або на служника, свій власний характер і свободу постанов, а отже, провину за свою діяльність. Цей посередник, перебу-иаючи в прямих відносинах із незмінною сутністю, здійснює свою службу, даючи поради, що справедли­ве і що слушне. Дія, будучи наслідком чиєїсь чужої постанови, припиняє — в аспекті діяльності та волі — бути власною дією. Проте несуттєвій свідомості ще

Дата добавления: 2015-07-10