Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. Б. Самоусвідомлення

Б. Самоусвідомлення

як такої стає безладним калатанням дзвонів або гаря­чим туманом, якимсь музичним мисленням, що не доходить до уявлень, які були б єдиним іманентним об'єктивним способом мислення. Воно, звичайно, стає об'єктом тих безкінечних чистих внутрішніх по­чуттів, проте цей об'єкт постає не як зрозумілий на основі уявлень, а як щось чуже. Таким чином, ми ма­ємо тут внутрішній рух чистого чуття [Gemut], яке відчуває себе, проте серед гіркоти свого роздвоєння; це рух безмежної туги, яка має впевненість, що її сут­ність є чистим почуттям, чистим мисленням, яке мис­лить себе як одиничність, має впевненість, що її впізнає й визнає цей об'єкт саме тому, що він мис­лить себе як одиничність. Але водночас ця сутність — і недосяжна потойбічність, що, коли її хапають, утікає або, радше, вже втекла. Вона вже втекла, бо по­части є незмінним, що мислить про себе як про оди­ничність, і свідомість, отже, досягає себе безпосеред­ньо в ньому, — досягає себе, але як протилежне не­змінному; замість збагнути сутність, свідомість її про­сто відчуває і знову відкочується до себе; оскільки, дійшовши отак до себе, свідомість не може себе утри­мати як це протилежне, вона, замість збагнути сут­ність, хапається тільки за несуттєве. З одного боку, вона, намагаючись досягти себе в сутності, хапає тільки власну відокремлену реальність, і так само, з другого боку, не може збагнути інше як одиничне або реальне. Це інше не можна знайти там, де його шука­ли: адже воно має бути якоюсь потойбічністю, та­ким, якого годі знайти. Коли шукати його як одинич­не, то це не універсальна, помислена одиничність, не поняття, а одиничне як об'єкт, або щось реальне, — об'єкт безпосередньої чуттєвої вірогідності, і саме з цієї причини такий, який зник. Отже, свідомість може натрапити тільки на могилу свого життя. Але оскільки й сама ця могила є реальністю, а здійснювати трива­ле володіння суперечить природі реальності, то на­віть присутність цієї могили — це просто боротьба зусиль, ще й приречена на поразку. Та оскільки свідо­мість дізналася в процесі досвіду, що могила 'ареаль­ної незмінної сутності не має реальності, що зникла

одиничність як зникла не є справжньою одиничніс­тю, вона припинить пошуки незмінної одиничності як чогось реального і припинить триматися за неї як за зниклу, і тільки завдяки цьому зможе знайти оди­ничність як справжню, або як універсальну.

Передусім це повернення чуття в себе слід при­ймати таким, яким воно у своїх очах має як одинич­не реальність. Це чисте чуття, що для нас або в со­бі знайшло себе й наситило себе, бо, хоча для нього в його почутті сутність відокремлена від нього, це по­чуття в собі є чуттям власної гідності, воно відчува­ло об'єкт свого чистого почування, і цей об'єкт є ним самим; таким чином, воно виступає тут як чуття влас­ної гідності, або щось реальне, що існує для себе. В цьому поверненні в себе ми бачимо, як постають йо­го другі відносини, — відносини бажання і праці, які забезпечують свідомості внутрішню самовірогідність, що її вона досягла для нас унаслідок скасування чужої сутності та втішання нею, а саме: сутності у формі незалежної речі. Проте нещаслива свідомість з'ясовує, що вона тільки бажає і працює, вона не усвідомлює, що для того, аби побачити себе такою, необхідно, щоб в основі лежала її внутрішня самовірогідність, і що її чуття сутності — це оте чуття власної гідності. Оскільки вона не має такої вірогідності для себе са­мої, її внутрішнє лишається радше тільки надламаною самовірогідністю, і тому підтвердження, яке їй дають праця і втіха, теж є таким надламаним; іншими сло­вами, вона має радше сама знищити це підтверджен­ня, щоб знайти, звичайно, в ньому підтвердження, але підтвердження тільки того, чим вона є для себе, тобто свого роздвоєння.

Реальність, до якої спрямовані бажання і праця, для цієї свідомості є не чимсь нікчемним у собі, не тим, що треба просто скасувати і спожити, а такою, як і сама свідомість, тобто роздвоєною реальністю, що тільки з одного боку нікчемна в собі, а з другого — це освячений світ; ця реальність — це форма незмін­ного, бо незмінне зберегло в собі одиничність, а оскільки як незмінне воно є загальним, його одинич­ність загалом має значення всієї реальності.

Дата добавления: 2015-07-10