Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. Якщо точніше визначити відносини цих двох аспе­ктів тоді

В. (А А) Розум 203

Якщо точніше визначити відносини цих двох аспе­ктів тоді, коли йдеться про органічну форму, то ця форма в одному аспекті спрямована проти неорга­нічної природи, а в другому — існує для себе й відо­бражена в собі. Реальна органічна сутність — це щось проміжне, яке пов'язує буття-для-себе життя з зовнішнім узагалі, або з буттям-у-собі. Проте край­ність буття-для-себе — це внутрішнє як безкінечне одне, що вбирає в себе моменти самої форми з 'їх­нього існування та пов'язаності з зовнішнім, беззміс­товне, що бере свій зміст із форми й постає в ній як її процес. У цій крайності як простій негативності, або чистій одиничності, органічне має абсолютну свободу, завдяки якій воно перебуває в цілковитій безпеці й байдужості супроти буття для іншого і су­проти визначеності моментів форми. Ця свобода — це водночас свобода самих моментів, можливість, що вони постануть і будуть осягнені як сутні; і при цьо­му вони вільні й байдужі не тільки відносно зовніш­нього, а й відносно один одного, бо простота цієї свободи — це буття, або їхня проста субстанція. Це поняття, або чиста свобода — це те саме життя, хоч до якої різноманітної гри може вдаватися форма, або буття для іншого; цьому потокові життя байдуже, які саме млини він обертає. По-перше, слід зазначити, що це поняття не слід тут брати таким, за яке ми вва­жали його раніше, розглядаючи власне внутрішнє у формі процесу, або розвитку його моментів; його треба брати у формі простого внутрішнього, що ста­новить суто загальний аспект супроти реальної живої сутності, або як елемент існування членів форми, які існують, бо саме цю форму ми тут розглядаємо і в ній сутність життя постає як простота існування. Тоді вже буття для іншого, або визначеність реальної фор­ми, взята в цій простій загальності, що є її сутністю, теж є простою загальною нечуттєвою визначеністю і може бути тільки тим, що виражене як число. Чис­ло — це проміжна ланка форми, що пов'язує неви-значене життя з реальним життям, проста як неви-значене життя, і визначена як реальне життя. Те, що в невизначецому житті, у внутрішньому, було б чис-

лом, зовнішнє, відповідно до своєї манери, мало б ви­разити як багатоформну реальність, спосіб життя, ко­лір і т. ін., — загалом як усю сукупність відмінностей, що розвиваються у з'явищі [феномені].

Якщо обидва аспекти органічного цілого, один з яких є внутрішнім, а другий — зовнішнім, і то так, що кожен знову-таки має в собі і внутрішнє, і зовніш­нє, порівнювати на основі внутрішнього кожного з них, то внутрішнє першого було б поняттям як не­спокоєм, активністю, абстракцією, натомість другий мав би за своє внутрішнє пасивну загальність, а отже, й пасивну визначеність — число. Отже, якщо перший аспект, оскільки поняття розвиває в ньому свої моме­нти, оманливо обіцяє — завдяки ілюзії необхідності відносин — закони, другий аспект негайно зрікається цієї обіцянки, бо число засвідчує себе як визначеність одного з аспектів тих законів. Адже число — це абсо­лютна пасивна, мертва й байдужа визначеність, у якій згасають увесь рух і будь-які відносини і яка ламає міст, що веде до живого елементу інстинктів, способу життя та будь-якого іншого чуттєвого існування.

Такий спосіб розгляду форми органічного як такого і внутрішнього як внутрішнього саме цієї форми, — це, фактично, вже не розгляд органічного. Адже оби­два аспекти, які мали б бути пов'язані, утверджені як байдужі один щодо одного, і тому відображення-в-со-бі, що становить сутність органічного, скасоване. Тут ми радше перенесли на неорганічну природу спробу порівняти внутрішнє і зовнішнє; безкінечне поняття — тут тільки сутність, що захована всередині або при­падає зовні на самоусвідомлення і вже не має, на від­міну від органічного, своєї об'єктивної присутності. Отже, ці відносини внутрішнього і зовнішнього одна­ково слід розглянути в їхній властивій сфері.

По-перше, це внутрішнє форми, як проста одинич­ність якоїсь неорганічної речі, є специфічною вагою. її можна спостерігати як просте буття, так само як і числову визначеність, на яку тільки вона й здатна, або, власне, її можна заснувати завдяки порівнянню спостережень, і таким чином вона, здається, стано­вить один з аспектів закону. Форма, колір, твердість,

204 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (А А) Розум 205

тягучість та незліченна сукупність інших властивос­тей становитимуть разом зовнішній аспект і виража­тимуть визначеність внутрішнього, число, тож одне матиме свою протилежність у другому.

Оскільки негативність тепер осягають тут не як рух процесу, а як заспокоєну єдність, або просте буття-для-себе, вона видається радше тим, завдяки чому річ опирається процесові і зберігає себе в ньому як бай­дужа до нього. А л е через те, що це просте буття-для-себе — пасивна байдужість до іншого, специфічна ва­га постає як властивість поряд із рештою властивос­тей, а всі її необхідні відносини з тією множиною, чи то вся її відповідність законові, припиняються. Спе­цифічна вага як це просте внутрішнє не містить від­мінності в собі самій, або ж має тільки несуттєву від­мінність: адже саме її чиста простота скасовує всі суттєві відмінності. Отже, ця несуттєва відмінність, кількість, повинна мати свою протилежність, або своє інше, в другому аспекті, що є множиною власти­востей, бо тільки завдяки цьому взагалі є відмінність. Коли саму цю множину об'єднати в просту форму протиставлення і визначити її, скажімо, як когезію, і то так, щоб ця когезія була буттям-для-себе в іниюс-ті, так само як і специфічна вага є чистим буттям-для-себе, ця когезія буде тоді, супроти першої визна­ченості, передусім визначеністю, утвердженою суто в понятті, і спосіб законотворення був би тоді таким, який ми обговорювали вище, розглядаючи відносини чутливості й подразливості. Крім того, когезія як уюняття буття-для-себе в іншості — це тільки абст­ракція аспекту, протиставленого специфічній вазі, і тому як така не має існування. Адже буття-для-себе в іншості — це процес, у якому неорганічне мало б ви­ражати своє буття-для-себе як певне самозбереження, яке б не давало йому постати з процесу як момент якогось продукту. Але це прямо суперечить його при­роді, що не має в собі мети, або загальності. Цей про­цес — це радше визначена поведінка, якою його бут-тя-для-себе, його специфічна вага касує себе. Але са­ма ця визначена поведінка, в якій когезія полягала б у своєму справжньому понятті, і визначена величина

специфічної ваги — це поняття, цілковито байдужі одне до одного. Якщо спосіб поведінки зовсім не брати до уваги і обмежитися ідеєю кількості, ми тоді могли б міркувати про це визначення десь так: вели­ка специфічна вага — як вищий рівень буття-в-собі — опиратиметься вступові в процес більше, ніж мала специфічна вага. Проте навпаки, свобода буття-для-себе засвідчує себе лиш у легкості пов'язуватися геть з усім і зберігати себе в цьому розмаїтті. Ота інтен­сивність без екстенсивності відносин — це позбавле­на змісту абстракція: адже екстенсивність становить існування інтенсивності. Проте, як уже згадано, само­збереження неорганічного у його відносинах вихо­дить за межі його природи, бо воно не має в собі са­мому принципу руху, або ж його буття не є абсолют­ною негативністю та поняттям.

Коли цей інший аспект неорганічного розглядати не як процес, а як пасивне буття, це звичайна когезія, проста чуттєва властивість, що стала на один бік су­проти визволеного моменту іншості, що розпадаєть­ся на численні байдужі властивості й сама підпадає під когезію, як-от специфічна вага. Тоді множина вла­стивостей становить інший аспект супроти тієї коге­зії. Проте в ній, як і в множині, число — це єдина ви­значеність, яка не тільки не виражає відносин і вза­ємного переходу цих властивостей, а полягає, по суті, в тому, щоб не мати ніяких необхідних відносин і ре­презентувати знищення будь-якої закономірності, бо вона є вираженням визначеності як несуттєвої. От­же, одна низка тіл, що виражають відмінність як чис­лову відмінність своєї специфічної ваги, аж ніяк не паралельна низці, де відмінність становлять інші вла­стивості, навіть якщо, аби спростити питання, взяти з них тільки одиничні або деякі. Адже, фактично, тіль­ки вся сукупність властивостей могла б становити тут другу сторону в цій паралелі. Щоб упорядкувати цю сукупність у собі й пов'язати в одне ціле, спостере­ження, з одного боку, має напохваті кількісні визна­ченості цих різноманітних властивостей, а з другого боку, їхня відмінність постає як якісна. А те, що в цій сукупності треба було б позначати як позитивне і не-

N

Дата добавления: 2015-07-10