Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. частини поставали як незалежні речі, кожна як окре­ме тіло; по-друге

В. (А А) Розум 191

частини поставали як незалежні речі, кожна як окре­ме тіло; по-друге, загальне не повинно мати свого іс­нування десь зовні того, що існує. Навпаки, органічна сутність лежить в основі як щось узагалі неподільне, як зміст внутрішнього і зовнішнього, як однакова для них обох, і тому ота протилежність є чисто формаль­ною, бо її реальні сторони мають за свою сутність однакове в-собі, але водночас, оскільки внутрішнє і зовнішнє — це протилежні реальності, кожна з яких є окремим буттям для спостереження, цьому спо­стереженню видається, ніби кожна з них має свій ха­рактерний зміст. Цей характерний зміст, будучи тією самою субстанцією, або тією самою органічною єд­ністю, може, фактично, бути тільки відмінною фор­мою тієї самої єдності, і це засвідчує спостережна свідомість, кажучи, що зовнішнє — це тільки вияв внутрішнього. Отже, в понятті мети ми бачили ті самі визначеності відносин, а саме: байдужу незалежність різних чинників і " ї х н ю єдність у цій незалежності, — єдність, у якій вони щезають.

Тепер нам слід подивитись, якої форми набувають внутрішнє і зовнішнє у своєму бутті. Внутрішнє як та­ке, як і зовнішнє як таке, теж повинно мати зовнішнє буття і форму, бо це внутрішнє є об'єктом, або ж утверджене як сутнє і присутнє для спостереження.

Органічна субстанція, як внутрішнє, — це проста душа, чисте поняття мети, або універсальне, що у своєму поділі однаково лишається загальною плин­ністю, а отже, постає у своєму бутті як діяльність, або рух реальності, що зникає; натомість зовнішнє, протиставлене тому сутньому внутрішньому, полягає в пасивному бутті органічного. Закон як відносини того внутрішнього з цим зовнішнім виражає, таким чином, свій зміст то як у репрезентації загальних мо­ментів, або простих сутностей, то як у репрезента­ції реалізованої сутності, або форми. Тими першими простими органічними властивостями, коли назва­ти їх так, є чутливість, подразливість і відтворення. Ці властивості, принаймні дві перші з них, здається, і справді належать не організму взагалі, а тільки тва­ринному організму. Адже, фактично, рослинний ор-

ганізм виражає тільки просте поняття організму, що не розвиває своїх моментів, і тому, розглядаючи ці моменти тією мірою, якою їх має брати до уваги спо­стереження, ми повинні обмежитися тим організмом, що репрезентує їх у розвиненій формі.

Щодо самих цих властивостей, то вони безпосере­дньо випливають з поняття самоцілі. А д ж е чутли­вість загалом виражає просте поняття органічного відображення-в-собі, або загальну плинність цього поняття, натомість подразливість виражає органічну еластичність, що дає змогу у відображенні поводити­ся водночас реагуючи, виражає, на відміну від власти­вого чутливості спокійного буття-в-самому-собі, ре­алізацію, в якій абстрактне буття-для-себе є буттям для іншого. Але відтворення — це дія всього цілого, відображеного в собі організму, його діяльність як мети в собі, його діяльність як роду, в якій індивід від­кидається сам від себе, знову виробляючи при роз­множенні або свої органічні частини, або цілі орга­нізми. У значенні самозбереження взагалі відтворен­ня виражає формальне поняття органічного, або чут­ливість, але воно, власне, є реальним органічним поняттям, або цілим, що повертається в себе або як індивід завдяки продукуванню окремих частин само­го себе, або як вид завдяки продукуванню індивідів.

Інше значення цих органічних елементів, а саме: як зовнішніх — це сформований спосіб їхньої присутно­сті як реальних, а водночас і як загальних частин, або як органічної системи; отже, чутливість присутня у формі нервової системи, подразливість — м'язової системи, відтворення — як внутрішні органи збере­ження індивіда та виду.

Таким чином, закони, притаманні органічному, стосуються відносин органічних моментів у їхньому подвійному значенні: то як частини органічного фор­мування, то як загальної плинної визначеності, що пронизує всі ті системи. Наприклад, у вияві такого за­кону якась певна чутливість, будучи моментом ціло­го організму, мала б свій вияв у сформованій певним чином нервовій системі або була б пов'язана з пев­ним відтворенням органічних частин індивіда чи роз-

192 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (АА) Розум 193

множенням цілого індивіда тощо. Обидва аспекти та­кого закону можна було б спостерігати. Зовнішній аспект відповідно до свого поняття — це буття для іншого; скажімо, чутливість має свою безпосередню реалізовану модальність у формі чутливої системи, а як загальна властивість вона у своїх зовнішніх ви­явах є ще й об'єктивною. Аспект, який називають внутрішнім, має свій власний зовнішній аспект, що відрізняється від того аспекту, який загалом назива­ють зовнішнім.

Отже, обидва аспекти органічного закону можна було б, звичайно, спостерігати, а от закони відносин цих аспектів — ні, і тому спостереження неадекватне для сприйняття цих законів не тому, що воно, як спо­стереження, надто короткозоре і треба не провади­ти його емпірично, а виходити з якоїсь ідеї, — адже такі закони, якби були чимсь реальним, мали б і справді бути присутніми, а отже, й такими, які можна спостерігати, — а через те, що думка про закони та­кого роду засвідчує, що не має ніякої істини.

Роль закону прибрали б собі відносини у випадку, якби загальна органічна властивість в якійсь орга­нічній системі зробила б себе річчю і мала б у цій речі свою сформовану копію, щоб вони обидві були тією самою сутністю, наявною в першому випадку як загальний момент, а в другому — як річ. Але, крім то­го, і внутрішній аспект є для себе відносинами бага­тьох аспектів, а отже, тут передусім з'являється думка про закон як про взаємовідносини загальних орга­нічних діяльностей, або властивостей. А те, чи мож^ ливий такий закон, слід вирішувати на основі приро­ди такої властивості. Але ця властивість, будучи зага­льною плинністю, не є, з одного боку, тим, що обме­жене, наче річ, і зберігає себе у відмінності певного існування, що має становити її форму: адже чутли­вість виходить за межі нервової системи й пронизує всі інші системи організму, а з другого боку, вона є загальним моментом, що, по суті, не відокремлений і невіддільний від реакції, або подразливості, і відтво­рення. Адже, будучи відображенням-у-собі, вона вже містить у собі реакцію. Проте відображеність-у-со-

бі — це пасивність, або мертве буття, а не чутливість, так само як дія, будучи, власне, тим самим, що й реак­ція, без відображення в собі не є подразливістю. Відо­браження в дії або реакції і дія або реакція у відобра­женні — це саме те, єдність чого становить органіч­не, єдність, яка має те саме значення, що й органічне відтворення. З цього випливає, що в кожній модаль­ності реальності має бути наявна та сама кількість чутливості, — коли розглядати передусім взаємовід­носини чутливості і подразливості, — що й подразли­вості і що органічний феномен можна осягнути, ви­значити і, якщо хочете, пояснити як на основі чутли­вості, так і на основі подразливості. Те саме, що один індивід вважає за високу чутливість, якийсь інший ін­дивід може з не меншим успіхом вважати за високу подразливість, або подразливість того самого рівня. Якщо їх назвати факторами і це слово має бути не позбавленим значення, то саме цим ми висловимо, що вони є моментами поняття, а отже, реальний об'­єкт, сутність якого становить це поняття, однаковим способом містить у собі ці обидва фактори, тож як­що, з одного боку, об'єкт можна охарактеризувати як дуже чутливий, з другого боку, можна сказати, що він не меншою мірою й подразливий.

Якщо там, де є необхідність, ці фактори розрізня­ють, то згідно з поняттям про них ця " ї х н я протилеж­ність якісна. Та коли, окрім цієї справжньої різниці, їх утверджено ще як сутні і як різні для уявлення, що вони можуть бути аспектами закону, вони постають і як кількісно різні. Таким чином властива їм якісна протилежність переходить у кількість, і тоді поста­ють закони на кшталт, наприклад, твердження, що чу­тливість і подразливість перебувають у обернено пропорційних кількісних відносинах, тож коли щось одне зростає, друге зменшується; або, ще краще, по­чинають вважати за зміст саму кількість, тож коли ве­личина чогось зростає, його малість зменшується. Та коли цьому законові дати якийсь визначений зміст, скажімо, що величина якоїсь діри зростає тією мірою, якою зменшується те, що наповнювало її, то ці обернено пропорційні відносини теж можна пере-

13 — 4-288 —

Дата добавления: 2015-07-10