Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. необхідності — причина і наслідок, активне і пасив­не — знову зібрані й поєднані

В. (А А) Розум 187

необхідності — причина і наслідок, активне і пасив­не — знову зібрані й поєднані, тож ми маємо тут не тільки те, що постає як результат необхідності, бо останнє, або ж результат, — це, оскільки воно повер­нулося в себе, водночас і перше, що започатковує увесь процес, і мета для себе, яку воно реалізує. Ор­ганічне нічого не виробляє, а тільки зберігає себе, або ж те, що було створене, водночас наявне як уже створене.

Нам слід докладніше придивитися до цього визна­чення, яким воно є в собі і яким воно є для інстинкту розуму, щоб побачити, як він шукає себе там, проте, знайшовши, не впізнає себе. Отже, поняття мети, до якого підноситься спостережний розум, постає перед цим розумом, будучи його усвідомленим поняттям, і як щось реальне; це не тільки зовнішні відносини реа­льного, а його сутність. Це реальне, що саме є ме­тою, доцільно пов'язується з іншим, а це означає, що його відносини випадкові з огляду на те, чим мета і реальне є безпосередньо; безпосередньо вони обоє незалежні й байдужі одне до одного. Проте сутність їхніх відносин — це щось інше, ніж те, чим вони обоє видаються, і 'їхня діяльність має інше значення, ніж те, яке існує безпосередньо для чуттєвого сприй­няття; необхідність прихована в тому, що відбуваєть­ся, й виявляється тільки наприкінці, але так, що саме цей кінець показує, що необхідність була і першою. Проте кінець засвідчує цей свій пріоритет тим, що внаслідок зміни, здійсненої діяльністю, з'являється не що інше, як те, що вже було. Або ж, якщо починаємо від першого, це перше, дійшовши до кінця, або ре­зультату своєї діяльності, просто повертається в себе і саме завдяки цьому виявляє себе таким, що само себе має за кінець, тобто як перше воно вже повернулося в себе, або існує в собі і для себе. Отже, внаслідок цьо­го руху своєї діяльності воно досягає само себе, і те, що воно досягає тільки себе, становить чуття його власної гідності. Завдяки цьому ми маємо, звичайно, відмінність між тим, чим воно є, і тим, чого воно праг­не, але це тільки подоба відмінності, а отже, це поняття в собі самому.

Проте якраз таким чином і побудоване самоусвідо­млення, бо воно саме так відрізняє себе від себе, не утверджуючи при цьому ніякої відмінності. Ось чому в спостереженні органічної природи воно знаходить не що інше, як цю сутність, знаходить себе у формі речі, немов якесь життя, а ще визначає відмінність між тим, чим є воно саме, і тим, що воно знайшло, яка, проте, не є відмінністю. Інстинкт тварини шукає і споживає "їжу, але при цьому не з'являється нічого, крім нього самого, і так само й інстинкт розуму в своїх пошуках знаходить тільки себе. Тварина закін­чується чуттям власної гідності. Натомість інстинкт розуму — це водночас і самоусвідомлення, але, ос­кільки це тільки інстинкт, він протиставлений свідо­мості і має в ній свою протилежність. Отже, через це протиставлення його задоволення роздвоюється: він, звичайно, знаходить сам себе, тобто мету, а також цю мету як річ. Але, по-перше, мета лежить для нього зовні від речі, що репрезентує себе як мету. По-друге, ця мета як мета водночас об'єктивна, і тому в його очах припадає не спостережній свідомості, а якійсь іншій тямі.

Коли придивитися пильніше, це визначення поля­гає ще й у понятті речі — в тому, що вона є метою в самій собі. Річ зберігає себе, а це означає водночас, що її природа полягає в тому, щоб приховувати необ­хідність і репрезентувати її у формі випадкових від­носин: адже її свобода, або її буття-для-себе, означає саме те, що вона ставиться до своєї необхідності як до чогось байдужого; отже, репрезентується як така рщ, поняття якої виходить за межі її буття. Так само й розум має необхідність вважати, що його поняття ви­ходить за його межі, а отже, вважати це поняття за річ, за те, до чого він байдужий і що, отже, теж бай­дуже й до розуму, і до поняття свого поняття. Як ін­стинкт, він і далі лишається в межах цього буття, або байдужості, і річ, що виражає поняття, лишається В його очах чимсь іншим, ніж цим поняттям, а поняття — іншим, ніж річ. Таким чином, для розуму органічна річ — це мета в собі тією мірою, якою не­обхідність, репрезентуючись як прихована в діяльно-

Дата добавления: 2015-07-10