Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. суперечності, в якій заплутався його супротивник

В. (А А) Розум 269

суперечності, в якій заплутався його супротивник. Те, що для чесноти існує в собі, для ходи світу існує тіль­ки для неї; хода світу вільна від кожного моменту, який для чесноти є міцно утвердженим і з яким вона пов'язана. Цей момент хода світу має під своєю вла­дою тому, що він для неї править тільки за такий, який вона може як скасувати, так і лишити, і вна­слідок цього хода світу контролює й пов'язаного з ним чеснотливого лицаря. Цей лицар не може звіль­нитися від нього, немов скинути плащ, накинутий йому на плечі, бо для нього цей момент — сутність, якої він не може зректися.

Що стосується засідки, з якої добре в-собі має під­ступно вискочити в тил ходи світу, ця надія нікчемна в собі. Хода світу — це пильна і впевнена в собі свідо­мість, що не дасть напасти на себе ззаду й поверта­ється грудьми до кожної небезпеки, бо це свідомість, для якої все існує для неї, перед якою стоїть усе. А як­що добре в-собі існує для її ворога, то лиш у боротьбі, яку ми вже бачили, а тією мірою, якою воно існує не для ворога, а в собі, воно є пасивним інструментом обдаровань і спроможностей, матерії, позбавленої реальності; репрезентоване як існування, воно було б сплячою свідомістю і лишалося б десь позаду, невідо­мо де.

Таким чином, чеснота подолана ходою світу, бо, фактично, мета чесноти — абстрактна нереальна сут­ність, а з огляду на реальність її діяльність спираєть­ся на відмінності, які полягають тільки в словах. Чес­нота прагнула полягати в тому, щоб, пожертвувавши індивідуальністю, забезпечити реальність добра, але й сам аспект реальності — не що інше, як аспект ін­дивідуальності. Добро має бути тим, що існує в собі, і протиставленим тому, що є, проте в-собі, взяте в його реальності та істині, — це радше саме буття. В-со-бі — це передусім абстракція сутності супроти реа­льності, але абстракція — це те, що не істинне, а іс­нує тільки для свідомості, тобто й сама є тим, що на­зивають реальним, бо реальне — це те, що, по суті, іс­нує для іншого, або ж є буттям. Проте свідомість чесноти спирається на цю відмінність між у-собі та

буттям, яке не має істини. Хода світу має бути пере­крученням добра, бо має за свій принцип індивідуаль­ність, а цей принцип — принцип реальності, бо са­ме він є свідомістю, завдяки якій те, що існує в собі, існує й для іншого; хода світу перекручує незмінне, але, фактично, перетворює його з ніщо абстракції в буття реальності.

Отже, хода світу перемагає те, що, будучи протиле­жним їй, становить чесноту, перемагає те, що вважає позбавлену сутності абстракцію за сутність. Проте перемагає не щось реальне, а виробництво відмінно­стей, які не є відмінностями, помпезні балачки про найкраще в людях і про пригноблення людства, про пожертви задля добра та надуживання обдаровань, — усі такі ідеальні сутності та наміри гинуть як пусті слова, що підносять серце і спустошують розум, ви­ховують, але нічого не вибудовують; декламації, зміст яких має полягати лиш у тому, що індивід, який ствер­джує, ніби діє задля таких шляхетних цілей, і вживає такі неоціненні фрази, вважає себе за неоціненну сутність, — це пухлина, що робить великою і свою голову, і голови інших, проте великою внаслідок пус­того надимання. Антична чеснота мала своє певне визначене значення, бо її багатою змістом основою була, субстанція народу, а метою — реальне добро, яке вже існувало, і тому антична чеснота не була спрямована проти реальності як загальної збоченос­ті і проти ходи світу. Натомість чеснота, розглянута вище, вже вийшла з субстанції, є чеснотою без сутно­сті, чеснотою, що полягає лиш в уявленнях та словах і позбавлена того змісту. Пустота цієї красномовнос­ті, що воює з ходою світу, розкрилася б одразу, якби треба було сказати, що означають усі ті красномовні фрази, — і саме тому їх припускають як відомі. Ви­мога висловити це відоме або була б задоволена но­вим потоком красномовних фраз, або зіткнулася б з протиставленим їй покликанням на серце, яке внут­рішньо сповістило б, що вони означають, — і таким чином була б виражена фактична неспроможність висловити те значення. А втім, для культури нашої до­би нікчемність цього красномовства якимсь неусвідо-

270 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (АА) Розум 271

мленим способом, здається, набула вірогідності, бо зникла всяка цікавість до всього масиву тих словес­них формул і манери вживати їх, щоб пишатися со­бою, і ця втрата цікавості засвідчує, що ті фрази на­вівають тільки нудьгу.

Отже, результат, який постає з цієї протилежності, полягає в тому, що ідеї про якесь добро в собі, яке ще не має реальності, свідомість дозволяє спасти з себе, немов плащеві, під яким нікого нема. Під час бороть­би свідомість дізналася, що хода світу не така вже ли­ха, як видається: адже реальність ходи світу — це реаль­ність загального. Після такого відкриття вже годі ду­мати, ніби можна породжувати добро, жертвуючи індивідуальністю, бо індивідуальність — це якраз і є реалізація того, що існує в собі, а перекручення при­пиняють вважати за перекручення добра, бо це рад­ше перетворення добра, як простої мети, в реаль­ність; отже, рух індивідуальності — це реальність за­гального.

А фактично, внаслідок цього зазнає поразки і зни­кає ще й те, що як хода світу протиставлене усвідом­ленню того, що існує в собі. Буття-для-себе індивіду­альності було там протиставлене сутності, або загаль­ному, й видавалося реальністю, відокремленою від буття-в-собі. Але оскільки з'ясувалося, що реальність перебуває в нерозривній єдності з загальним, то бут-тя-для-себе ходи світу, так само як і в-собі \Ansicb] че­сноти, засвідчує себе лише як погляд \Ansicbt] і більше ніяк. Індивідуальність ходи світу цілком може гадати, що вона діє тільки для себе або егоїстично, проте во­на краща, ніж думає про себе, її діяльність — це ще й діяльність, що існує в собі, загальна. Коли вона діє егоїстично, то не знає, що саме вона робить, а коли запевняє, ніби всі люди діють егоїстично, то тільки заявляє, що всі люди не усвідомлюють, що таке діяль­ність. Коли вона діє для себе, це якраз і є доведенням до реальності того, що існує тільки в-собі; отже, мета буття-для-себе, яке гадає, ніби йому протиставлене в-собі, його пусті хитрощі, а також його чудові пояс­нення, які тямлять довести всюди існування егоїз-

му, — все це зникає так само, як і мета в-собі і його красномовство.

Отже, зусилля та діяльність індивідуальності — мета в самій собі] використання сил, взаємодія їхніх зовнішніх виявів — це те, що дає їм життя, бо інакше вони були б і мертвим у-собі; це в-собі — не невико­нане, позбавлене існування та абстрактне загальне, а саме безпосередньо є присутністю й реальністю про­цесу індивідуальності.

В. Індивідуальність, що в своїх очах реальна в собі і для себе

Самоусвідомлення тепер збагнуло поняття про себе, що досі було тільки нашим поняттям про нього, тоб­то поняття, що, оскільки воно має вірогідність буття всією реальністю, його мета і сутність відтепер — вза­ємопроникнення, що само себе рухає, загального (обдаровань і спроможностей) та індивідуальності. Окремі моменти здійснення цього взаємопроникнен­ня до єдності, в яку вони тепер зливаються, — це досі розглянуті цілі. Вони зникли як абстракції та химери, які належать до тих перших пісних форм духовного самоусвідомлення і мають свою істину тільки в при­пущеному бутті серця, вигадках та риториці, а не в розумі, що тепер у собі і для себе впевнений у своїй реальності, вже не прагне реалізувати себе як мету, будучи протиставленим безпосередньо сутній реаль­ності, а має за об'єкт своєї свідомості категорію як та­ку. Це означає скасування визначеності, в якій постає розум, визначеності, що самоусвідомлення існує для себе, або ж є негативним. Це самоусвідомлення на­трапило на вже дану реальність, що мала бути його негативом, і тільки внаслідок її скасування воно реа­лізувало б свою мету. Оскільки мета і буття-в-собі виявляються тим самим, чим є буття для іншого і дана реальність, істина вже не відокремлена від віро­гідності, байдуже, чи поставлену мету вважати за са-мовірогідність, а реалізацію тієї мети — за істину, а

272 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (А А) Розум 273

чи мету вважати за істину, а реальність — за вірогід­ність, бо в собі і для себе сутність і мета — це вірогід­ність самої безпосередньої реальності, взаємопрони­кнення буття-в-собі і буття-для-себе, загального та індивідуальності; діяльність сама по собі — своя істи­на та реальність, а репрезентація, або вияв індивідуаль­ності — це її мета в собі і для себе.

Отже, з цим уявленням самоусвідомлення поверта­ється в себе, покидаючи протиставлені визначеності, що їх мала для нього категорія і що були його став­ленням до неї — спершу спостережним, а потім діяль­ним. Тепер самоусвідомлення має за свій об'єкт чисту категорію; іншими словами, є категорією, що стала ус­відомлювати себе. Таким чином, його рахунок зі свої­ми попередніми формами свідомості тепер закритий, і вони лежать позаду нього в забутті, не постають пе­ред ним як уже даний світ, а розвиваються тільки в со­бі як прозорі моменти. Проте вони розпадаються у своїй свідомості на рух різних моментів, які ще не об'­єдналися у свою субстанційну єдність. Але в усіх цих моментах самоусвідомлення твердо дотримується простої єдності буття і самого себе, що є його родом.

Таким чином, свідомість відкинула будь-яку проти­лежність і будь-які умови, накинуті її діяльності; вона знову починає з себе й переймається не якимсь ін­шим, а собою. Оскільки індивідуальність у собі є реаль­ністю, то матеріал, на який спрямована дія, і мета діяльності полягають у самій діяльності. Саме тому діяльність має подобу руху кола, що в порожнечі вільно й без перешкод рухається в собі, то розширю­ючись, то звужуючись, і цілком задоволена тільки в цій грі з собою і цією грою з собою. Елемент, у якому індивідуальність репрезентує свою форму, має зна­чення чистого набуття цієї форми; це просто день, якому хоче показатися свідомість. Діяльність нічого не змінює, ні проти чого не спрямована і є чистою формою переходу від стану невидимості до стану ви­димості, і зміст, що буде виявлений і репрезентова­ний, — це не що інше, як те, чим уже є ця діяльність у собі. Діяльність існує в собі: це її форма як помислена єдність; і діяльність реальна-, це її форма як сутня єд-

ність, а сама вона є змістом лиш у цій визначеності простоти, протиставленій визначеності її переходу та її руху.

а. Зграя наділених духом індивідів і обман,

Ця реальна в собі індивідуальність передусім знов одинична й визначена; отже, абсолютна реальність, що знає себе як таку, є, як і сама вона стала усвідом­лювати, абстрактно універсальною, що без напов­нення та змісту буде тільки пустою думкою про цю категорію. Отже, треба подивитись, як це поняття про індивідуальність, реальну в собі і для себе, визна­чає себе в своїх моментах і як вона починає усвідом­лювати своє поняття про себе.

Поняття цієї індивідуальності, що як така є для себе всією реальністю, — це передусім результат; вона ще не репрезентувала свого руху й свою реальність і утверджена тут безпосередньо як просте буття-в-со-бі. Натомість негативність, яка є тим самим, що по­стає як рух, править у цьому простому в-собі за ви­значеність, і буття, або ж просте в-собі, стає визначе­ним обсягом. Індивідуальність через те постає як по­чаткова визначена природа: як початкова природа, бо вона існує в собі, як початково визначена, бо нега­тивне полягає в у-собі, і це в-собі стає якістю. Таке обмеження буття все-таки не може обмежити діяль­ності свідомості, бо ця діяльність тут — завершені відносини з собою; відносини з іншим, що були б об­меженням тієї діяльності, скасовані. Тому початкова визначеність природи — це тільки простий принцип, прозорий універсальний елемент, у якому індивідуаль­ність як лишається вільна й самототожна, так і безпе­решкодно розвиває свої відмінності і є чистою вза­ємодією з собою у своїй реалізації. Це щось подібне до невизначеного тваринного життя, що дає свій від­дих, скажімо, стихії [елементу] води, повітря або зем­лі, а в осерді кожної з цих стихій — ще визначенішим принципам, занурює в ту стихію всі свої моменти, але, незважаючи на обмеження з боку стихії, утримує

18— 4-288

274 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (А А) Розум 275

ті моменти під своєю владою, а себе в єдності і, як та­ка особлива організація, лишається тим самим зага­льним тваринним життям.

Така визначена початкова природа свідомості, в якій ця свідомість вільна та ціла, видається немов без­посереднім та єдиним властивим змістом того, що править індивідові за мету. Цей зміст, щоправда, ви­значений, але загалом є змістом тільки тією мірою, якою буття-в-собі ми розглядаємо ізольовано; на­справді це реальність, пронизана індивідуальністю, дійсність як така, яку свідомість містить у собі як щось одиничне, дійсність, утверджена передусім як сутня, а не діяльна. Тому, з одного боку, для діяльно­сті ця визначеність — аж ніяк не обмеження, яке вона хоче подолати, бо, коли вважати її за сутню якість, ця визначеність -~ просто барва елементу, в якому вона рухається, а з другого боку, негативність є визначе­ністю тільки в бутті; але й сама діяльність — не що інше, як негативність; отже, в діяльній індивідуальнос­ті її визначеність розчиняється в негативності зага­лом, або в квінтесенції будь-якої визначеності.

Проста первісна природа тепер вступає в діяль­ність та в усвідомлення діяльності, вступає у відмін­ність, зумовлену діяльністю. Отже, діяльність наявна передусім як об'єкт, щоправда, об'єкт, ЯКИЙ ще нале­жить свідомості, наявна як мета і, таким чином, про­тиставлена будь-якій даній реальності. Другий мо­мент — це рух мети, репрезентованої як пасивна, ре­алізація як відносини мети з цілком формальною ре­альністю, а отже, й ідея самого переходу, або засобу. Третій момент — це, нарешті, об'єкт, але не як мета, яку виконавець дії безпосередньо усвідомлює як свою, а як те, що перебуває зовні виконавця дій і є для нього іншим. Але, згідно з поняттям цієї сфери свідомості, ці різні аспекти слід трактувати так, що зміст у них завжди той самий і не постає ніякої від­мінності чи то між індивідуальністю та буттям узагалі, чи то між метою та індивідуальністю як початко­вою природою, або між метою і даною реальністю, тобто між засобами і цією реальністю як абсолют-

ною метою, або, нарешті, між здійсненою реальніс­тю і метою, початковою природою чи засобами.

Отож передусім початково визначена природа ін­дивідуальності, її безпосередня сутність, ще не утвер­джена як діяльна і тому має назву тієї або тієї окремої властивості, таланту, характеру й т. ін.. Це особливе забарвлення духу слід вважати за єдиний зміст самої мети і за те, що становить усю реальність. Якщо уяв­ляти собі, ніби свідомість виходить за межі цього й прагне довести до реальності якийсь інший зміст, то­ді б ми уявляли її як ніщо, яке прагне ніщо. Крім того, ця початкова сутність — не тільки зміст мети, а в собі ще й реальність, що інакше видавалася б даним ма­теріалом діяльності, вже наявною реальністю, яку треба формувати в процесі діяльності. Тобто діяль­ність — це тільки чистий перехід від ще не репрезен­тованої до вже репрезентованої форми буття; бут-тя-в-собі тієї реальності, протиставленої свідомості, опускається до рівня простої пустої ілюзії. Отже, свідомість, вирішуючи діяти, не дає себе збити на ма­нівці тією ілюзією наявної реальності й водночас по­винна цуратися блукань серед пустих думок та на­мірів і дотримуватися початкового змісту своєї сутно­сті. Щоправда, цей початковий зміст існує тільки для свідомості, оскільки вона реалізувала його-, проте різ­ниця між тим, що існує для свідомості тільки в ній, і реальністю, що існує в собі за межами свідомості, зникає. Свідомість повинна діяти тільки задля того, щоб те, що існує в собі, стало для неї; іншими слова­ми, діяльність якраз і є становленням духу як свідомо­сті. Отже, свідомість знає те, чим вона є в собі, зі сво­єї реальності. Звідси випливає, що індивід не може знати, чим він є, перше ніж зробить себе реальним завдяки діяльності. Але при цьому видається, що свідомість не може визначити мету його діяльності, поки не відбудеться дія, але водночас свідомість по-нинна, оскільки є свідомістю, попередньо мати всю дію перед собою як цілком свою, тобто як мету. Тож індивід, що береться діяти, здається, опиняється в ко­лі, де кожен момент уже зумовлює інший момент, і тому там не можна знайти початку, бо індивід може

18*

Дата добавления: 2015-07-10