Читайте также: |
|
В. (А А) Розум 245
як реальний. Поняття, пов'язане з цим уявленням, полягає в тому, що сам розум претендує на те, щоб бути всією речовістю, навіть суто об'єктивною речовістю, проте він є цією речовістю тільки в понятті, або ж тільки поняття — його істина, і що чистіше саме поняття, то безглуздіше уявлення, до якого воно опускається, коли його зміст є не поняттям, а уявленням, — якщо судження, що само себе касує, брати не з усвідомленням властивої йому безкінечності, а як стабільне твердження, суб'єкт і предикат якого мають свою окрему для кожного чинність, Я зафіксоване як Я, річ — як річ, а проте одне з них має бути іншим. Розум, тобто, по суті, поняття, безпосередньо поділяється на себе і на свою протилежність, і це протиставлення, яке саме з цієї причини одразу стає скасованим. Але, якщо він репрезентує як себе, так і свою протилежність, і дотримується цілком одиничного моменту цього розпаду, то розум осягають нераціональним способом; а що чистіші моменти цього протиставлення, то кричущіше з'явище цього змісту, що або є тільки для свідомості, або висловлений нею без усякого збентеження. Глибина, що її дух виводить назовні, але тільки до рівня своєї уявлювальної свідомості, на якому він і лишає її, та необізнаність цієї свідомості з тим, що вона насправді сповіщає, — це таке саме поєднання високого і низького, як і те, що в живому наївно виражає природа, поєднуючи органи своєї найвищої довершеності — органи розмноження — з органами сечовипускання. Безкінечне судження як безкінечне було б довершеністю життя, що само себе осягає, проте усвідомлення життя, -— усвідомлення, що лишається у виображенні, — відповідає сечовипусканню.
Б. Реалізація раціонального самоусвідомлення завдяки самому собі
Самоусвідомлення виявляє річ як себе, а себе як річ, тобто усвідомлює, що в собі воно є об'єктивною реаль-
ністю. Самоусвідомлення — вже не безпосередня вірогідність, ніби воно становить усю реальність, а тільки вірогідність, для якої безпосереднє загалом має форму скасованого, тож об'єктивність цього безпосереднього править лише за поверхню, чиїм внутрішнім і сутністю є саме самоусвідомлення. Отже, об'єкт, з яким самоусвідомлення пов'язане позитивно,— це самоусвідомлення; цей об'єкт має форму речовості, тобто він незалежний, але самоусвідомлення має впевненість, що цей незалежний об'єкт аж ніяк не чужий для нього, отже, знає водночас, що воно в собі визнане тим об'єктом; самоусвідомлення — це дух, який має впевненість, що в подвоєнні його самоусвідомлення і в незалежності цих обох компонентів полягає його єдність із собою. Тепер цю впевненість треба піднести в очах духу до істини; те, що самоусвідомлення вважає за слушне, тобто що воно існує в собі і у своїй внутрішній вірогідності, має тепер увійти в його свідомість і стати для нього.
Якими мають бути загальні стадії цієї реалізації, ми загалом уже визначили, покликаючись на пройдений досі шлях. Якщо спостережний розум і справді повторює в елементі категорії рух свідомості, а саме: чуттєвої вірогідності, сприйняття і тями, то й тут він теж проходить крізь подвійний рух самоусвідомлення і з незалежності переходить у свою свободу. Попервах цей діяльний розум усвідомлює себе просто як індивід і повинен, як індивід, вимагати своєї реальності (й породжувати її) в іншому, але тоді, коли його свідомість піднеслася до універсальності, він стає універсальним розумом і усвідомлює себе як розум, як щось, уже визнане в собі і для себе, що у своїй чистій свідомості поєднує все самоусвідомлення; це найпростіша духовна сутність, що, доходячи водночас до свідомості, є реальною субстанцією, до якої як до своєї основи повертаються попередні форми, будучи перед лицем цієї основи тільки одиничними елементами її становлення, які, щоправда, відриваються й постають як власні форми, але мають, фактично, існування й реальність тільки завдяки їй, а свою істину мають тільки тією мірою, якою є і лишаються в цій основі.
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 129 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Ґ. В. Ф. Геґель.Феноменологія духу | | | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |