Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. ставленні. Спостереження знаходить це вільне понят­тя

В. (А А) Розум 213

ставленні. Спостереження знаходить це вільне понят­тя, чия загальність так само абсолютно має в собі й розвинену одиничність, але тільки в понятті, що існує як поняття, або в самоусвідомленні.

Колій спостереження тепер повертається до себе і спрямовується на поняття як на вільне поняття, воно виявляє передусім закони мислення. Одиничність, якою є мислення в самому собі, — це абстрактний, цілком увібраний у простоту рух негативного, і зако­ни є зовні реальності. Вони не мають ніякої реально­сті, а це означає загалом не що інше, як те, що вони не мають істини. Отже, вони повинні бути не всією, а тільки формальною істиною. Але чисто формальне без реальності — це мисленнєва річ, або пуста абст­ракція без розколу в ній, що був би не чим іншим, як змістом. Проте, з другого боку, оскільки це закони чистого мислення, а чисте мислення — це загальне в собі, а отже, знання, яке безпосередньо має в собі буття, а в ньому й усю реальність, ці закони є абсо­лютними поняттями й невіддільні від суті як форми, так і речей. Та оскільки саморухлива загальність — це просте розколене поняття, це поняття має, таким чи­ном, у собі зміст, і то такий, що є всім змістом, але тільки не чуттєвим буттям. Це зміст, що ані супере­чить формі, ані відокремлений від неї, а, по суті, рад­ше і є цією формою, бо форма — не що інше, як зага­льне, що ділиться на свої чисті моменти.

Та оскільки ця форма, або зміст, є для спостере­ження як спостереження, вона отримує визначеність знайденого, даного, тобто тільки сутнього змісту. Цей зміст стає пасивним буттям відносин, сукупніс­тю відокремлених необхідностей, що як остаточно утверджений зміст у собі і для себе, у своїй визначе­ності, повинні мати істину, а отже, фактично, відсту­пати від форми. Проте ця абсолютна істина устале­них визначеностей, або багатьох різних законів, су­перечить єдності самоусвідомлення, або мислення і форми взагалі. Те, що проголошене як усталений, по­стійний закон, може виявитися лише моментом єдно­сті, відображеної в собі, поставати тільки як зникуща величина. Проте, коли спостереженням вирвати ті за-

кони з цього контексту руху й репрезентувати ' ї х одинично, їм бракує не змісту, бо вони мають певний визначений зміст, а радше форми, якої вони позбав­лені і яка є їхньою сутністю. Фактично, не тому, що вони повинні бути суто формальними й не мати ніякого змісту, а радше з протилежної причини, ос­кільки вони у своїй визначеності, або саме як зміст, у якого відібрано форму, мають бути визнані за щось абсолютне, ці закони не є істиною мислення. У своїй істині, як у зникущих моментах єдності мислення, їх треба було б вважати знанням або мисленнєвим ру­хом, та аж ніяк не законами знання. Але спостере­ження не є самим знанням і не знає його, а перетво­рює свою природу у форму буття, тобто осягає свою негативність тільки як закони цього буття. Тут досить тільки вказати на нечинність так званих зако­нів мислення, що спираються на загальну природу предмета. Докладний розвиток цих питань належить до умоглядної філософії, і якраз там вони засвідчують себе як такі, якими вони є насправді, а саме: одинич­ними зникущими моментами, істиною яких є тільки увесь мисленнєвий рух, саме знання.

Ця негативна єдність мислення існує для себе, чи, радше, є буттям-для-самої-себе, принципом інди­відуальності, а у своїй реальності — діяльною свідо­містю. Тому до неї як до реальності тих законів мис­лення й буде приведена спостережна свідомість при­родою предмета. Оскільки цей контекст існує не для свідомості, вона припускає, що мислення зі своїми законами лишається на одному боці, тоді як на друго­му боці вона отримує інше буття в тому, що є тепер для неї об'єктом, тобто діяльну свідомість, що існує для себе таким способом, що скасовує іншість, і в цьому спогляданні самої себе має свою реальність як щось негативне.

Отже, таким чином спостереженню відкривається нова царина — діяльна реальність свідомості. Пси­хологія має цілу сукупність законів, згідно з якими дух по-різному поводиться, постаючи перед різними формами своєї реальності, даної й репрезентованої йому як іншість; з одного боку, дух убирає в себе ці

Дата добавления: 2015-07-10