Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. різні форми і стає відповідним звичкам, звичаям і способам мислення

В. (А А) Розум 215

різні форми і стає відповідним звичкам, звичаям і способам мислення, на які він натрапляє як на те, в чому дух як реальність є об'єктом для себе, а з друго­го боку, знаючи про свою, на відміну від них, спон­танну, самостійну діяльність, дотримується власних схильностей та вподобань і тому береться тільки за те, що є окремим, особливим для нього, і робить об'­єктивне відповідним собі; в першому випадку він не­гативно ставиться до себе як до одиничності, в друго­му випадку — як до універсального буття. В першому аспекті самостійність надає знайденому елементу тільки форму усвідомленої індивідуальності взагалі й лишається з огляду на зміст в універсальній уже даній реальності; в другому аспекті він надає реальності принаймні певної характерної модифікації, яка не су­перечить її суттєвому змістові, або навіть такої моди­фікації, завдяки якій індивід як окрема реальність і особливий зміст протиставить себе універсальній ре­альності, і це протиставлення стає злочином, коли ін­дивід касує цю реальність тільки якимсь одиничним способом, або касує якимсь універсальним способом, а отже, для всіх, і тому створює інший світ, інше пра­во, закон і звичаї замість наявних.

Спостережна психологія, що спершу висловлює своє сприйняття загальних форм, які трапляються їй у діяльній свідомості, виявляє різноманітні спромож­ності, схильності і пристрасті, і, якщо при розповіді про цю колекцію спогад про єдність самоусвідомлен­ня не дає себе придушити, ця психологія повинна принаймні здивуватися, що в духові, немов у мішку, може співіснувати так багато різноманітних і таких різнорідних випадкових речей, а надто що вони по­казують себе не як мертві, пасивні речі, а як невга­мовні рухи.

Розповідаючи про ці різні спроможності, спостере­ження дотримується загального аспекту; єдність цих різноманітних спроможностей, — це аспект, проти­ставлений тій загальності, реальна індивідуальність. Але знов осягати ці різні реальні індивідуальності й казати, що одна людина має більшу схильність до цього, а друга — до того, що одна має більше тями,

ніж інша, набагато цікавіше, ніж навіть розповідати про види комах, мохів і т. ін. Адже мохи і комахи да­ють спостереженню право розглядати їх поодинці й без уявлення, бо належать, по суті, до елементу випад­кової одиничності. Натомість розгляд усвідомленої індивідуальності без духу, розгляд її як одиничного сутнього з'явища містить у собі суперечність, бо її сутність — це універсальне духу. Та оскільки її ося­гання водночас переводить її у форму загальності, вона знаходить свій закон і, здається, має тепер ра­ціональну мету й необхідну функцію, яку треба вико­нувати.

Ці моменти, що становлять зміст закону, з одного боку, є самою індивідуальністю, а з другого — її зага­льною неорганічною природою, а саме: даними об­ставинами, ситуацією, звичками, звичаями, релігією і т. ін.; саме на основі їх слід розуміти визначену інди­відуальність. Вони містять як щось визначене, так і загальне, і є водночас наявним, що надається спосте­реженню й виражає себе в іншому аспекті у формі індивідуальності.

Тож тепер закон цих відносин обох аспектів пови­нен охоплювати ті ефекти та впливи, що їх справля­ють на індивідуальність визначені обставини. А л е ця індивідуальність якраз і полягає в тому, щоб однако­вою мірою бути як загальною, а отже, пасивним, без­посереднім способом підпорядковуватися наявному загальному, звичаям, звичкам і т. ін. та узгоджуватися з ними, так і поводитись як протилежна їм, тобто радше змінювати їх; а також, ставлячись до них у сво­їй одиничності цілком байдуже, вона не повинна ані дозволяти їм впливати на себе, ані сама активно діяти на них. Ось чому те, що має впливати на індивідуа­льність і який вплив воно має справляти, — що, влас­не, означає те саме, — залежить тільки від самої інди­відуальності; сказати, мовляв, те, завдяки чому ця ін­дивідуальність стала визначеною саме так, означає не що інше, як те, що вона вже була такою. Обстави­ни, ситуація, звичаї і т. ін., які засвідчені, з одного бо­ку, як наявні, як дані, а з другого боку — в цій визна­ченій індивідуальності, виражають тільки невизначе-

216 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (АА) Розум 217

ну сутність індивідуальності, — сутність, на якій ми не зосереджуватимемось. Якби цих обставин, спосо­бів мислення, звичаїв, стану світу не було б узагалі, ін­дивід, безперечно, не став би таким, яким він є: адже все, що є в цьому стані світу, якраз і становить ту за­гальну субстанцію. А л е таким, яким цей стан світу конкретизувався в цьому індивіді, — і саме цього ін­дивіда нам треба осягнути, — він повинен бути конк­ретизованим і в собі, і для себе, і саме в цій визначе­ності, яку він сам собі дав, має впливати на індивіда; тільки так він міг би зробити цього індивіда тим ви­значеним конкретним індивідом, яким він є. Якщо зо­внішнє в собі і для себе конституйоване так, як воно постає в індивідуальності, індивіда можна було б ро­зуміти на основі зовнішнього. Ми мали б тоді подвій­ну галерею образів, де кожен образ був би відобра­женням іншого; перша низка — це галерея зовнішніх обставин, що цілковито визначають та обмежують; друга низка — галерея форм, у яких ці зовнішні об­ставини перебувають в усвідомленій сутності [інди­віді]; ті обставини — це сферична поверхня, інди­від — її центр, що репрезентує її в собі.

Але ця сферична поверхня, світ індивіда, безпосе­редньо має подвійне значення: це світ, що існує сам для себе, і становище; світ індивіда тією мірою, якою цей індивід злився зі світом, дав йому ввійти в себе таким, яким він є, і зайняв супроти нього лише пози­цію формальної свідомості, або світ індивіда в тому розумінні, що індивід змінив і перекрутив усе дане. Оскільки реальність може мати таке подвійне значен­ня завдяки свободі, світ індивіда слід розуміти тільки на основі самого індивіда, а вплив реальності (репре­зентованої як така, що існує в собі і для себе) на інди­віда отримує завдяки цьому індивідові абсолютно протилежне значення: індивід або дозволяє потокові реальності, що впливає на нього, безперешкодно плисти далі, або уриває та змінює цей потік Але вна­слідок цього психологічна необхідність стає таким пустим словом, що існує абсолютна можливість: те, що повинно мати цей вплив, може з не меншим ус­піхом і не мати його.

Таким чином, зникає буття, що було б у собі і для себе і мало б становити один, якраз загальний аспект закону. Індивідуальність — це те, чим є її світ як таки її світ; вона сама — коло своєї діяльності, в якому во­на репрезентується як реальність і є, зрештою, тільки єдністю вже даного буття і сконструйованого бут­тя, — єдністю, аспекти якої не розпадаються, як в уявленні про психологічний закон, на світ, даний у собі, та індивідуальність, що існує для себе: адже якщо кожен з цих обох аспектів розглядати сам по собі, ми не знайдемо ані необхідності, ані закону їхніх вза­ємовідносин.

Дата добавления: 2015-07-10