Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. сті речі (адже діяльне поводиться при цьому як щось байдуже

В. (А А) Розум 189

сті речі (адже діяльне поводиться при цьому як щось байдуже, що існує в собі), виходить за межі самого органічного. Та оскільки органічне, будучи метою в собі, не може поводитись інакше, ніж органічне, те, що воно є метою в собі, стає очевидним та чуттєво присутнім, і як таке його можна спостерігати. Орга­нічне виявляється як таке, що само себе зберігає, по­вертається в себе і є поверненим у себе. Але спосте­режна свідомість не впізнає в цьому бутті поняття ме­ти, або ж не знає, що уявлення про мету існує не десь у якійсь тямі, а саме тут, і то як річ. Між поняттям ме­ти і буттям-для-себе та самозбереженням ця свідо­мість визначає відмінність, яка взагалі не є відмінніс­тю. Того, що це не відмінність, спостережна свідо­мість, не бачить, бо бачить тільки діяльність, що ви­дається випадковою й байдужою до того, що поро­джене цією діяльністю, і єдність, що все-таки пов'язує ту діяльність та її мету, в очах цієї свідомості розпада­ється.

Те, що з цього погляду припадає самому органіч­ному, — це внутрішня діяльність, що займає проміж­ну позицію між своєю першою і останньою стадією, і то тією мірою, якою ця діяльність має в собі характер одиничності. Але діяльність, тією мірою, якою вона має характер універсальності й ототожнює діяльне з тим, що створене діяльністю, тобто доцільна діяль­ність як така, не дістається органічному. Ота одинич­на діяльність, що є тільки засобом, внаслідок своєї одиничності опиняється в ситуації, коли її визначає якась цілком одинична або випадкова необхідність. Отже, те, що робить органічне для свого збереження чи то як індивіда, чи то як роду, є, відповідно до цьо­го безпосереднього змісту, цілком беззаконним, бо загальне та поняття випадають із нього. Діяльність органічного була б у такому разі пустим функціону­ванням без змісту в ньому самому, і це не було б функ­ціонуванням якоїсь машини, бо машина має мету і через те її функціонування має визначений зміст. От­же, покинута загальним, вона була б тільки діяльніс­тю сутнього [того, що існує] як сутнього, тобто діяль­ністю, яка не була б водночас відображеною в собі, і

саме до такої діяльності належить дія, яку справляє кислота або луг; була б функціонуванням, яке годі бу­ло б відокремити від його безпосереднього існування і яке не віддало б цього існування, що втрачається у відносинах зі своєю протилежністю, а могло б збере­гти себе. А л е буття, чиє функціонування ми розгляда­ємо тут, дано як річ, що зберігає себе у відносинах зі своєю протилежністю; діяльність як така — це не що інше, як чиста несуттєва форма її буття-для-себе, і субстанція цієї діяльності, — субстанція, що є не про­сто визначеним буттям, а універсальним, — її мета не виходить за межі цієї діяльності; це діяльність, що в самій собі повертається в себе, а не спрямовується в себе під дією чогось чужого.

Проте ця єдність універсальності та діяльності іс­нує не для спостережної свідомості, бо така єдність, по суті, є внутрішнім рухом органічного, тож її мож­на осягати лише як уявлення. Спостереження, проте, шукає моменти у формі буття і тривання, а оскіль­ки все органічне, по суті, є таким, що не має в собі цих моментів і не дає їх знайти в собі, спостережна свідомість у своєму погляді на речі змінює протилеж­ність на таку протилежність, яка відповідає цьому по­гляду.

Органічна сутність постає, таким чином, перед спостережною свідомістю як відносини двох сутніх і міцно утверджених моментів, — як протилежність, обидві частини якої, з одного боку, здається, дані у * 11 остереженні, а з другого боку, виражають, відповід­но до свого змісту, протилежність між органічним поняттям мети і реальністю; та оскільки поняття як таке при цьому знищується, то виражають темним і і іеглибоким способом, у якому думка опускається на рівень уявлень. Таким чином, ми бачимо, що поняття репрезентують приблизно як внутрішнє, а реаль­ність — як зовнішнє, 2. їхні відносини витворюють за­кон, що зовнішнє є виявом внутрішнього.

Коли ближче розглянути це внутрішнє з його про­тилежністю та їхніми взаємовідносинами, виявляєть­ся, що, по-перше, обидва аспекти закону вже не ма­ють такого значення, як у попередніх законах, де ці

Дата добавления: 2015-07-10