Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу 160

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

Якби свідомість була для себе незалежною свідоміс­тю, а реальність у її очах у собі і для себе була нікчем­ною, вона б у праці та насолоді досягла б чуття своєї незалежності, і то завдяки тому, що ця свідомість була б такою, яка касує реальність. Та оскільки ця реальність існує у формі незмінного, свідомість не може сама скасувати цю реальність. Але якщо свідомість таки спромагається скасувати реальність і досягнути насо­лоди, це стається для неї, по суті, завдяки тому, що са­ме незмінне позбувається своєї форми й віддає її свідомості для насолоди. Свідомість, зі свого боку, теж виступає як реальна, хоча водночас як внут­рішньо надламана, і це роздвоєння виявляється в її праці та її втішанні, щоб прорватись у відносини з ре­альністю, або в буття-для-себе і буття-в-собі. Ці від­носини з реальністю — це процес зміни, або діяльнос­ті, буття-для-себе, належне одиничній свідомості як такій. А л е вона при цьому існує ще й у собі: цей аспект належить до незмінної потойбічності й полягає в зда­тностях і силах, тому обдаруванню, що його чуже не­змінне дає свідомості, щоб вона користувалася ними.

Отже, з цього випливає, що свідомість у своїй дія­льності перебуває передусім у відносинах із двома крайностями: з одного боку, вона займає позицію діяльної цьогобічності, навпроти якої стоїть пасивна реальність; обидві крайності перебувають у відноси­нах між собою, але обидві ще й повертаються в не­змінне і утверджуються в собі. Отже, від обох сторін відокремлюється тільки поверхове, яке й становить 'їхню протилежність у взаємодії руху. Крайність пасив­ної реальності стає скасована крайністю активної діяльності; реальність зі свого боку може бути скасо­вана тільки тоді, коли її касує її незмінна сутність, са­ма відкидається від себе й віддає відкинуте на ласку діяльності. Діяльна сила постає як могутність, у якій розпадається реальність; з цієї причини ця свідомість, в очах якої в-собі, або реальність, є іншим, вважає, що та могутність — у тій формі, в якій вона постає в дія­льності, — становить потойбічність її самої. Отже, за­мість повертатися з діяльності в себе та утверджува­тися задля себе самої, свідомість радше відображує


цей процес діяльності в другу крайність, яка, завдяки цьому, репрезентується як суто загальне, як абсолют­на могутність, із якої починається рух в усіх напря­мах і яка є сутністю як крайностей (що знищують од­на одну), як вони спершу постають, так і самого про­цесу зміни.

Незмінна свідомість зрікається своєї форми й ціл­ковито покидає її, тоді як одинична свідомість віддя­чує, тобто зрікається втіхи усвідомлення своєї незале­жності й відводить від себе сутність діяльності в по-тойбічність, і завдяки цим обом моментам, коли оби­дві частини віддають себе одна одній, у свідомості постає чуття її єдності з незмінним. Але ця єдність водночас уражена поділом, знову надламана в собі, і з цієї єдності знову виникає протилежність загального та одиничного. Адже свідомість і справді нібито зрікається задоволення свого чуття власної гідності, проте досягає реального задоволення цього чуття, бо вона була бажанням, працею і втіхою; вона як свідо­мість хотіла, працювала і насолоджувалася. Отже, її подяка, в якій вона визнає другу крайність за сутність і касує себе, — це її власна діяльність, що врівноважує діяльність іншої крайності і протиставить якусь то­тожну діяльність доброчинству, що зрікається себе; якщо перша крайність полишає свідомості свою по­верхню, свідомість однаково їй удячна і при цьому, зрікаючись своєї діяльності, тобто своєї сутності, во­на, власне, робить більше, ніж друга, що відштовхує від себе тільки свою поверхню. Таким чином, увесь процес відображується в крайності одиничності не тільки в реальному бажанні, праці та насолоді, а на­віть у подяці, де здається, ніби відбувається протилеж­не. Свідомість почувається тут як конкретне одинич­не й не дає себе одурити ілюзією свого зречення: адже істина цього процесу полягає в тому, що вона не віддала себе; те, що виникло, — це просто подвій­не відображення в обох крайностях, і результатом є повторюваний розкол на усвідомлення незмінного, протиставлене усвідомленню протилежності у формі бажання, виконання, втішання й самого зречення, або взагалі одиничності, що існує для себе.


11 4-288



Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 129 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)