Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. Б. Самоусвідомлення 153

Б. Самоусвідомлення 153

нієї крайності — самототожного самоусвідомлення — до другої: випадкової, плутаної і плутальної свідомос­ті. Проте сама свідомість неспроможна поєднати ці дві думки: одного разу вона визнає свою свободу як піднесеність над усією плутаниною і всією випадко­вістю буття, а другого разу визнає, що відкотилась до несуттевості і блукає там. Вона спричиняє зникнен­ня несуттєвого змісту у своєму мисленні, але саме че­рез це є усвідомленням чогось несуттєвого; вона про­голошує абсолютне зникнення, але це проголошення існує, і через те ця свідомість — проголошене зник­нення; вона проголошує нікчемність бачення, слуху і т. д., але сама бачить, чує й т. ін.; вона заявляє про нікчемність суттєвих моральних принципів, водно­час роблячи " їх рушіями своєї поведінки. її дії і її сло­ва завжди суперечать одні одним, крім того, вона са­ма має подвійне суперечливе усвідомлення незмінно­сті й тотожності і цілковитої випадковості й нетото­жності з собою. А л е вона тримає цю суперечність на відстані від себе і ставиться до неї так само, як у своєму чисто негативному русі взагалі. Якщо їй указа­ти на тотожність, вона вказує на нетотожність, а коли вказують на цю нетотожність, про яку вона щойно говорила, починає вказувати на тотожність; її балачки, фактично, — це сварки впертих хлопчаків, один з яких каже А, тоді як другий каже Б, і знову Б, коли другий каже А, і які, суперечачи самі собі, мають утіху суперечити одне одному.

У скептицизмі свідомість насправді пізнає себе в досвіді як свідомість, що сама собі суперечить, і з цього досвіду випливає нова форма свідомості, що об'єднує ті дві думки, які скептицизм тримав нарізно. Бездумність скептицизму щодо себе має зникнути, бо тепер це і справді свідомість, що має в собі ті обидві модальності. Таким чином, ця нова форма є для себе подвійним усвідомленням себе як, з одного боку, са-мовизвольної, незмінної й самототожної, а з друго­го — як такої, що абсолютно заплутує й перекручує себе; отже, усвідомленням цієї своєї суперечності. У стоїцизмі самоусвідомлення — це проста самосвобо-да, а в скептицизмі воно реалізується, заперечує ін-

ший аспект — визначеного існування, — але при цьо­му подвоюється і стає дуалістичним. Таким чином, подвоєння, раніше поділене між двома індивідами — паном і рабом, — зосереджується в одному. Отже, ми маємо тепер подвоєння самоусвідомлення в ньому самому, що є суттєвим в уявленні про дух, але ще не маємо єдності цього подвоєння, і тому нещаслива свідомість — це усвідомлення себе як подвійної, са-мосуперечливої сутності.

Отже, ця нещаслива, роздвоєна в собі свідомість повинна, оскільки ця суперечність її сутності є в її очах однією свідомістю, завжди мати в одній свідомо­сті ще й другу, а отже, щоразу має бути миттю вигна­на з кожної свідомості, коли тій здається, ніби вона здобула перемогу і спокій єдності. Проте її справжнє повернення до себе, або її примирення з собою, ре­презентуватиме уявлення про дух, що став живим і почав існувати, оскільки вона вже знає, що як одна неподільна свідомість вона є подвійною свідомістю-, свідомість — це не споглядання одного самоусвідом­лення в другому, бо вона сама є обома, а єдність "їх обох — це її сутність, але для себе вона ще не є ні цією сутністю, ні тією єдністю.

Оскільки свідомість — передусім тільки безпосеред­ня єдність обох свідомостей, хоча для неї вони не однакові, а протиставлені, то одну з них, а саме: про­сту та незмінну, вона вважає за сутність, а другу — розмаїту та мінливу — за несуттєву. Обидві є для неї сутностями, що чужі одна одній, а вона сама, будучи усвідомленням цієї суперечності, стає на бік мінливої свідомості і є несуттєвою для себе, проте як усвідом­лення незмінності, або простої сутності, вона водно­час мусить прагнути звільнитися від несуттєвого, тоб­то від самої себе. Бо хоча, для себе, звичайно, вона тільки мінлива, а незмінна свідомість є в її очах чимсь чужим, сама вона є простою, а отже, незмін­ною свідомістю, яку вона, отже, усвідомлює як свою сутність, але таким способом, що сама для себе вона не є цією сутністю. Тому позиція, якої вона надає обом, не може бути їхньою взаємною байдужістю,

Дата добавления: 2015-07-10