Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. дізнатися про свою початкову сутність, що має бути його метою

В. (А А) Розум 277

дізнатися про свою початкову сутність, що має бути його метою, тільки з дії, але, щоб діяти, він попере­дньо повинен мати мету. Саме тому він повинен од­разу починати і, хоч якими будуть обставини, без жо­дних дальших думок про початок, засіб і мету бра­тися до діяльності: адже його сутність та його приро­да, що існує в собі, — це все в одному, початок, засіб і мета. Як початок ця природа дана в обставинах дія­льності, а цікавість, яку має індивід до чогось, — це вже дана відповідь на запитання, чи повинен він дія­ти і що він повинен діяти. А д ж е те, що видається вже наявною реальністю, є в собі його початковою при­родою, яка має тільки ілюзію буття, — ілюзію, яка полягає в уявленні про діяльність, що роздвоюється, — але як його початкова природа виражає себе в ціка­вості, яку індивід виявляє до неї. Так само і "Як?", або засіб, визначене в собі і для себе. І так само й та­лант — не що інше, як визначена початкова інди­відуальність, яку вважають за внутрішній засіб, або перехід мети в реальність. Проте реальний засіб і ре­альний перехід — це єдність таланту і даної в цікаво­сті природи предмета; талант репрезентує в засобі аспект діяльності, предмет цікавості — аспект змісту; талант і зміст — це сама індивідуальність, як взаємо­проникнення буття і діяльності. Те, що вже дане, — це наявні обставини, що в собі є початковою приро­дою індивіда, крім того, цікавість, що його ця приро­да утверджує як свою цікавість, або як мету, і, нареш­ті, зв'язок і скасування цієї протилежності в засобі. Сам цей зв'язок відбувається у свідомості, і щойно розглянуте ціле — одна зі сторін цієї протилежності. Ця ілюзія протиставлення, яка ще лишається, скасова­на самим переходом, або засобом, бо засіб — це єд­ність зовнішнього і внутрішнього, протилежність ви­значеності, яку він має як внутрішній засіб; отже, він касує цю визначеність і утверджує себе — цю єдність діяльності й буття — -теж як зовнішнє, тобто як саму індивідуальність, що стала реальною, — індивідуаль­ність, яка утверджена для самої себе як сутня. Таким чином, уся діяльність знову не виходить за свої ме-

жі — ані як обставини, ані як мета, ані як засіб, ані як витвір.

Але з витвором, здається, проступає й різниця між початковими природами; витвір, подібно до початко­вої природи, яку він виражає, — це щось визначене-. адже, звільнена діяльністю і ставши сутньою реаль­ністю, негативність існує в ньому як якість. Проте свідомість визначає себе супроти витвору як те, що має в собі визначеність як негативність узагалі, як діяльність; таким чином, діяльність — це загальне, про­тиставлене тій визначеності витвору, і витвір, отже, можна порівняти з іншими витворами, а звідси осяг­нути як різні й самі індивідуальності; осягнути інди­віда, що стає масштабніший у своєму витворі, осягну­ти його як такого, що має або могутнішу енергію во­лі, або багатшу природу, тобто таку природу, почат­кова визначеність якої менш обмежена, натомість ін­шого ідивіда — як такого, що має слабшу або вбогішу природу. Порівнюючи з цією неістотною суто кіль­кісною різницею, добро і зло виражатимуть абсолют­ну відмінність, але ця відмінність постає не тут. Те, що можна прийняти тим або тим способом, однако­во є діяльністю та зусиллями, репрезентацією та ви­явом індивідуальності, і тому все це — добро, і, влас­не, годі було б сказати, що повинно бути злом. Те, що можна було б назвати поганим [злим] витвором, — це індивідуальне життя певної визначеної природи, яка реалізується в тому житті; витвір був би спаплюже­ний як поганий витвір лиш унаслідок порівняльного мислення, яке, проте, є чимсь пустим, бо виходить за межі сутності витвору — самовияву індивідуальнос-ті—й шукає та вимагає там невідомо чого. Порівню­вати можна тільки тоді, коли йдеться про вже згада­ну вище відмінність, проте ця відмінність, будучи кількісною, в собі несуттєва, а тут іще несуттєвіша, бо ж ідеться про різні витвори та різні індивідуальності, які треба було б порівнювати між собою, а вони не впливають одне на одного й кожне покликається тільки на себе. Тільки початкова природа є в-собі, або ж те, що могло б правити за критерій судження про витвори, і навпаки; але і те, і те відповідає одне одно-

Дата добавления: 2015-07-10