Б. Закон серця і божевілля самозакоханості

Тим, чим необхідність є насправді в самоусвідомлен­ні, вона є для його нової форми, в якій воно і в своїх

256 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (АА) Розум 257

очах є необхідним; самоусвідомлення знає, що має безпосередньо в собі загальне, або закон, який з огля­ду на таку його визначеність, що він існує безпосеред­ньо в бутті-для-себе свідомості, названо законом Сер­гія. Ця форма свідомості є для себе, як одиничність, сутністю, як і попередня форма, але тепер вона багат­ша завдяки визначеності, що це буття-для-себе пра­вить у її очах за необхідне або загальне.

Отже, закон, безпосередньо будучи законом само­усвідомлення, або серцем, що, проте, має в собі за­кон, — це мета, яку самоусвідомлення збирається ре­алізувати. Тепер треба розглянути, чи її реалізація від­повідає цьому поняттю і чи самоусвідомлення в ній сприймає цей свій закон як сутність.

Супроти того серця стоїть реальність, бо в серці закон існує тільки для себе, він ще не реалізований, а отже, є чимсь іншим, ніж уявленням. Тому це інше визначається як реальність, протиставлена тому, що треба реалізувати, а отже, є суперечністю закону та одиничності. Тож, з одного боку, ця реальність — за­кон, що тисне на одиничну індивідуальність, насильс­тво світового порядку, що суперечить законові серця, а з другого боку — людство, що страждає від того по­рядку, не йде за законом серця, а підпорядковується чужій йому необхідності. Ця реальність, що постає як протиставлена теперішній формі свідомості, — це, як стає очевидним, не що інше, як уже розглянуті роздвоєні відносини індивідуальності та її істини, від­носини жорстокої необхідності, які пригнічують ту індивідуальність. Отже, для нас попередній рух по­стає як протиставлений цій новій формі, бо ця фор­ма в собі походить від нього, і тому момент, від якого вона походить, необхідний для неї, але цей момент видається їй немов знайденим, бо вона не усвідомлює свого походження і сутність для неї полягає радше в тому, щоб бути для себе, або бути негативом супроти того позитивного в-собі.

Отже, мета індивідуальності — це скасування необ­хідності, що суперечить законові серця, а також спри­чинених тією необхідністю страждань. Тобто тут уже немає легковажності, характерної для попередньої

форми, що прагнула лиш одиничної насолоди, а є сер­йозність високої мети, яка шукає своєї насолоди в ре­презентації своєї неоціненної власної сутності та у створенні добробуту людства. Те, що вона реалізує, і саме є законом, і тому її насолода — це водночас за­гальна насолода всіх сердець. І те, і те для неї невід­дільне-, її насолода — закономірна, а реалізація закону всього людства дає їй окрему насолоду. А д ж е в ній ін­дивідуальність і необхідне безпосередньо становлять одне, закон становить одне з законом серця. Інди­відуальність ще не зрушила з місця, і єдність обох членів ще не породжена опосередкувальним рухом індивідуальності, ще не утвердилася завдяки дисцип­ліні. Реалізація безпосередньої недисциплінованої сутності править за репрезентацію неоціненності й за створення добробуту людства.

Натомість закон, протиставлений законові серця, відокремлений від серця й вільний для себе. Людство, підпорядковане йому, живе не в щасливій єдності за­кону з серцем, а живе або у страшній відокремленос­ті та стражданнях, або принаймні без втіхи з приводу того, що воно дотримується закону, без усвідомлен­ня своєї неоціненності, яка спонукає переступати цей закон. Оскільки той сповнений насильства боже­ственний і людський порядок відокремлений від сер­ця, він для серця — тільки омана, яка повинна втра­тити те, що вона досі має, а саме: насильство і реаль­ність. А якщо випадково він своїм змістом таки може узгоджуватися з законом серця і тоді припаде до впо­доби серцю, то сутністю в очах цього серця буде аж ніяк не чиста закономірність як така, а тільки те, що воно тут має самоусвідомлення, задовольняється со­бою. А там, де зміст загальної необхідності не узго­джується з серцем, необхідність з огляду на свій зміст становить у собі ніщо й мусить поступитися законові серця.

Отже, індивід виконує закон свого серця, і цей за­кон стає загальним порядком, а насолода — реальніс­тю, що в собі і для себе закономірна. Але в цій реа­лізації закон, фактично, втік від індивіда й безпосере­дньо стає тільки відносинами, які слід скасувати. Саме

17 — 4-288

Дата добавления: 2015-07-10