Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. ним судженням, що існує для себе, так само як інше відмовляється від для себе сутньої

(ББ).Дух 459

ним судженням, що існує для себе, так само як інше відмовляється від для себе сутньої визначеності дії, Слово примирення — це дух, що існує, що споглядає чисте знання про себе як про універсальну сутність у своїй протилежності, в чистому знанні про себе як про одиничність, що абсолютно існує в собі; оце вза­ємне визнання і є абсолютним духом.

Абсолютний дух вступає в існування лише в куль­мінаційному пункті, в якому його чисте знання про себе є протилежністю та взаємочергуванням з собою. Знаючи, що його чисте знання — абстрактна сут­ність, він є обов'язком, що знає, обов'язком, абсолют­но протилежним знанню, що, будучи аболютною одиничністю Я, знає себе як сутність. Перше знання -це чиста неперервність загального, що з н а є -, одинич­ність, яка знає себе як сутність, — це ніщо в собі, зло. А друге знання — це абсолютна дискретність, що аб­солютно знає себе у своїй чистій єдиності, а те зага­льне знає як нереальне, що існує тільки для інших. Обидва аспекти очищені до такої чистоти, коли в них уже немає ніякого позбавленого Я існування, ні­якого негативного свідомості й коли перший аспект, обов'язок, — це самототожний характер його знання про себе, а другий аспект, зло, теж має свою мету у своєму бутті-в-самому-собі, а свою реальність у своїх словах; зміст цих слів — це субстанція існуван­ня духу; ці слова — це запевнення, яке дає впевне­ність духу в собі. Обидва впевнені в собі духи не ма­ють жодної іншої мети, як своє чисте Я, й жодної ін­шої реальності та існування, як саме це чисте Я. Але вони ще різні, й ця відмінність абсолютна, бо утвер­джена в елементі чистого поняття. Крім того, відмін­ність абсолютна не тільки для нас, а й для самих понять, що стоять у цій протилежності. Адже ці поняття, хоч і визначені відносно одне одного, вод­ночас загальні в собі, тож виповнюють увесь обсяг Я [Selbst], і це Я не має жодного іншого змісту, крім цієї своєї визначеності, що ані виходить за межі Я, ані ме­нша за нього: адже одна визначеність — абсолютно загальне — так само є чистим знанням про себе, як і друга — абсолютна дискретність одиничності, — і

обидві є тільки цим чистим знанням про себе. Отже, обидві визначеності є чистими поняттями, що зна­ють, і сама їхня визначеність безпосередньо є знан­ням; іншими словами, 'їхні відносини і протилежність становлять Я [Ісп]. Внаслідок цього вони одна для од­ної є абсолютними протилежностями; це цілком вну­трішнє, що отак стало своєю протилежністю і всту-і іило в існування; вони становлять чисте знання, що инаслідок цієї протилежності утверджене як свідо­мість. Але ця. свідомість ще не стала самоусвідомлен­ням. Таку реалізацію вона отримує в русі цієї проти­лежності. А д ж е ця протилежність — недискретна не­перервність і тотожність Я = Я; і кожне для себе, саме внаслідок суперечності, властивої своїй чистій загальності, яка водночас ще опирається своїй тотож­ності з іншим та відокремлюється від нього, скасовує себе в собі. Завдяки такому відчуженню знання, роз­двоєне у своєму існуванні, повертається в єдність Я [Selbst]; це реальне Я [Ісп], загальне знання про себе у своїй абсолютній протилежності, у знанні, що існує в самому собі і що завдяки чистоті свого відокремле­ного буття-в-собі й саме є цілком загальним. Прими-рювальне "так", у якому обидва Я відмовилися від свого існування у протиставленні, — це існування Я, розтягненого аж до роздвоєності, яке в цій роздво­єності лишається самототожним і має свою самовіро-гідність у своєму цілковитому відчуженні та в своїй протилежності; це Бог, що постає серед тих, хто знає себе як чисте знання.

Дата добавления: 2015-07-10