Читайте также: |
|
(ББ). Д у х 411
реальність була б чимсь незнаним; проте це знання знає знання як сутність.
Таким чином, абсолютна свобода ліквідувала протилежність загальної та одиничної волі з собою; са-мовідчужений дух, вигнаний на вершину своєї протилежності, коли чисте прагнення і чистий носій прагнення ще диференціюються, зводить цю протилежність до прозорої форми й виявляє себе там. Царство реального світу переходить у царство віри та розуміння, і так само й абсолютна свобода переходить зі своєї саморуйнівної реальності в іншу сферу самоус-відомленого духу, де свободу в цій нереальності вважають за істину; в думці про цю істину дух відроджується й, тією мірою, якою дух є й лишається думкою, знає це замкнене в самоусвідомленні буття як довершену й повну сутність. Народилася нова форма духу — моральний дух.
В. Дух, впевнений у собі Моральність
Моральний світ засвідчив як свою долю і свою істину тільки дух, що вже відійшов у ньому, — одиничне Я. Проте ця особа права має свою субстанцію та наповнення за межами цього світу. Рух світу культури і віри скасовує цю абстракцію особи і через завершене відчуження, через найвищу абстракцію, субстанція стає для Я духу спершу загальною волею, а потім його власністю. Тут, здається, знання стає нарешті цілковито тотожним своїй істині, бо його істина — це саме знання, і будь-яка протилежність обох аспектів зникає, і то не для нас чи в-собі, а для самого самоусвідомлення. Тобто самоусвідомлення саме стає господарем над протилежністю, властивою свідомості. Ця протилежність спирається на протилежність своєї са-мовірогідності і об'єкта, а тепер об'єктом у його очах є оця самовірогідність, знання, так само як самовіро-гідність як така вже не має власної мети і тому не існує у певній визначеності, а є чистим знанням.
Отже, знання в очах самоусвідомлення — це сама субстанція. Ця субстанція для нього водночас і без-
посередня, і абсолютно опосередкована в одній неподільній єдності. Безпосередня — бо, як і моральна свідомість, воно знає обов'язок, і саме виконує його, й належить йому, наче своїй природі; проте, на відміну від моральної свідомості, це не характер, що завдяки своїй безпосередності є визначеним духом, воно належить тільки до однієї з суттєвих рис морального життя і має аспект незнання. Але це абсолютне опосередкування, як і свідомість, що освічує себе, набуваючи культури, і як свідомість, що вірить: адже самоусвідомлення, по суті, — рух Я, спрямований на скасування абстракції безпосереднього існування і на те, щоб стати в своїх очах універсальним, — проте не через чисте відчуження та розрив свого Я й реальності й не через утечу від неї. Самоусвідомлення безпосередньо присутнє перед собою у своїй субстанції, бо ця субстанція — його знання, його спостережена чиста самовірогідність, і саме щ безпосередність, що є його власною реальністю, становить усю реальність, бо безпосереднє — це саме буття, а як чиста безпосередність, очищена абсолютною негативністю, вона є чистим буттям, буттям узагалі, або всім буттям.
Отже, абсолютна сутність не вичерпується визначенням, що вона є простою сутністю мислення, бо вона становить усю реальність, і ця реальність існує тільки як знання; те, чого не знає свідомість, не матиме ніякого значення й не може бути ніякою силою для неї; в її волю, що знає, увібрані вся об'єктивність і весь світ. Свідомість абсолютно вільна тому, що знає свою свободу, і саме це знання про свою свободу — її субстанція, її мета та єдиний зміст.
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 121 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | | | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |