Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. тю, знову підпорядковуються запереченню та відмін­ності

(ББ). Дух 409

тю, знову підпорядковуються запереченню та відмін­ності, підпорядковуються тим масам і повертаються до поділеної та обмеженої праці і, таким чином, до своєї субстанційної реальності.

З цього збурення дух був би відкинутий до свого вихідного пункту, морального і реального світу куль­тури, що внаслідок страху перед тим господарем, який знов увійшов у людські душі, був би, таким чи­ном, тільки освіжений та омолоджений. Дух мав би знову проходити і невпинно повторювати коло не­обхідності, якби результатом було тільки повне вза­ємопроникнення самоусвідомлення і субстанції, — взаємопроникнення, в якому самоусвідомлення, що вже відчуло силу своєї універсальної сутності, яка не­гативно діє на нього, хотіло б знати і бачити себе не як це конкретне окреме, а тільки як універсальне, а отже, могло б підтримувати і об'єктивну реальність універсального духу, — реальність, що відкидає само­усвідомлення як окреме. Проте в абсолютній свободі свідомість, що занурена в розмаїте існування, або ж утверджує для себе визначені цілі та ідеї, і зовнішній чинний світ — чи то реальності, чи то мислення, — не перебувають у взаємодії, а є лише світ цілком у формі свідомості, світ як загальна воля і самоусвідом­лення, увібране з усього широкого існування, або роз­маїтих цілей та суджень, і зосереджене в простому Я. Культура, якої набуває самоусвідомлення у взаємодії з тією сутністю, є, таким чином, найвища й остання, і воно бачить, як безпосередньо зникає його чиста проста реальність і переходить у пусте ніщо. У світі самої культури самоусвідомлення не доходить до то­го, щоб спостерігати своє заперечення або відчужен­ня в цій формі чистої абстракції, бо його заперечен-н я — ц е заперечення, наповнене змістом: це або честь і багатство, яких воно набуває замість Я, що від нього воно відчужене; або мова, дух і розуміння, що їх досягає розірвана свідомість; або небо віри й кори­сне просвітництва. Всі ці визначеності зникли у втра­ті, якої зазнало Я за абсолютної свободи; його запере­чення — це позбавлена значення смерть, чистий страх перед негативним, що не має в собі нічого по-

зитивного, нічого, що дає наповнення. А л е водночас це заперечення в його реальності — це не щось чу­же; це ані універсальна потойбічна необхідність, у якій гине моральний світ, ані одиничний випадок приватного володіння, примхи власника, від якої ба­чить свою залежність розірвана свідомість, а загаль­на воля, що в цій своїй останній абстракції не має ні­чого позитивного і тому нічого не може дати взамін за пожертву, проте саме з цієї причини загальна воля становить неопосередковану єдиність із самоусвідом­ленням, або ж є суто позитивним, оскільки є суто не­гативним, а позбавлена значення смерть, ненаповне-на негативність Я, перетворюється у внутрішньому понятті на абсолютну позитивність. Для свідомості її безпосередня єдність із загальною волею, її вимога знати себе як певний визначений пункт загальної во­лі, змінюється і обертається в цілковито протилеж­ний досвід. Втрачає вона при цьому абстрактне бут­тя, або безпосередність цього позбавленого субстан­ції пункту, і ця зникла безпосередність — сама загаль­на воля, така, якою вона знає себе тепер, і то тією мі­рою, якою є скасованою безпосередністю, чистим знанням або чистою волею. Завдяки цьому свідомість знає цю волю як себе, а себе як сутність, проте не як безпосередню сутність, що існує, і знає цю волю не як революційний уряд чи анархію, що прагне запрова­дити анархію, не як центр якоїсь конкретної фракції або протилежної їй, бо загальна воля — це її чисте знання і прагнення, і свідомість є загальною волею як це чисте знання і прагнення. При цьому вона не втрачає себе, бо чисте знання і прагнення — радше сама свідомість, ніж атомна точка свідомості. Свідо­мість — це ще і взаємодія чистого знання з самим со­бою; чисте знання як сутність — це загальна воля, але ця сутність цілковито є тільки чистим знанням. От­же, самоусвідомлення — це чисте знання про сут­ність як чисте знання. Крім того, як одиничне Я само­усвідомлення є тільки формою суб'єкта або реальної діяльності, формою, яку воно усвідомлює як форму, так само і об'єктивна реальність, буття, є для нього формою, цілковито позбавленою Я, бо ця об'єктивна

Дата добавления: 2015-07-10