Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. єї її реальності ширяє понад трупом зниклої незалеж­ності реального або

(ББ). Дух

єї її реальності ширяє понад трупом зниклої незалеж­ності реального або конструйованого вірою буття тільки як еманація пісного газу, пустої retre supreme.

Отже, після скасування диференційованих духов­них мас та обмеженого життя індивідів, а також їхніх обох світів є тільки рух у самому собі універсального самоусвідомлення, рух як взаємодія між самоусвідом­ленням у формі універсальності і самоусвідомленням у формі особистої свідомості; загальна воля йде в се­бе і стає одиничною волею, якій протиставлені зага­льний закон і загальна праця. Але ця одинична свідо­мість не менш безпосередньо усвідомлює себе і як за­гальну волю; вона усвідомлює, що її об'єкт — це за­кон, даний тією волею, і витвір, здійснений нею; бе­ручись до діяльності і створюючи об'єктивність, вона не робить нічого одиничного, а тільки виконує дер­жавні закони та дії.

Тому цей рух є взаємодією свідомості з собою, в якій вона нічому не дозволяє набути форми об'єкта, що вільно протиставлений їй. Звідси випливає, що во­на не може дійти ні до якої позитивної праці: ані до універсальних витворів мови та реальності, ані до за­конів та загальних інституцій усвідомленої свободи, ані до дій та витворів свободи, що виявляє волю. Ре­зультат, якого могла б досягнути свобода, що дає собі свідомість, полягав би в тому, що вона як універсаль­на субстанція перетворювала б себе на об'єкт і три­вале буття. Ця іншість була б у ній відмінністю, яка давала б їй змогу поділятися на сутні духовні маси і на члени різних сил, але ці маси почасти були б скон­струйованими мисленням факторами [Gedankendin-ge] влади, поділеної на законодавчу, судову та вико­навчу, а почасти реальними сутностями, що поста­ють у реальному світі культури і, оскільки на зміст за­гальної діяльності звертатимуть пильнішу увагу, окре­мими сферами праці, які поділяються далі на конкре­тні соціальні стани. Загальна свобода, що поділилася б отак на окремі частини і саме завдяки цьому стала б сутньою субстанцією, була б, таким чином, вільна від одиничної індивідуальності й ділила б множину інди­відів серед своїх різних частин. Унаслідок цього дія-

льність і буття особистості були б тоді обмежені яко­юсь однією галузкою цілого, певним видом діяльнос­ті й буття; утверджена в елементі буття, особистість дістала б значення визначеної особистості і справді припинила б бути загальним самоусвідомленням. Са­моусвідомлення при цьому не дає себе ошукати щодо реальності ані ідеї покори самостійно даним собі за­конам, які призначать йому тільки якусь частину всієї праці, ані своєму представництву у процесі законо­давства та загальної діяльності, і не дає позбавити се­бе реальності, яка полягає в тому, щоб самому дати собі закон і виконувати не одиничну роботу, а саму загальну працю: адже якщо Я тільки представлене та уявлене, воно нереальне; там, де його щось заступає [репрезентує], його немає.

Одиничне самоусвідомлення не знаходить себе в цій загальній праці абсолютної свободи як сутньої субстанції, і не знаходить себе у власне вчинках та індивідуальних волевиявах цієї субстанції. Щоб уні­версальне перейшло в учинок, воно має зібратися в єдиність [одне] індивідуальності й поставити на вер­шині одиничне самоусвідомлення: адже загальна воля є реальною волею тільки в Я, що є одним. Але внаслі­док цього всі інші індивіди вилучені з цілості цього вчинку й беруть у ньому тільки обмежену участь, тож цей вчинок не буде вчинком реального загального са­моусвідомлення. Таким чином, загальна свобода не може породити ні позитивного витвору, ні позитив­ного вчинку, і їй лишається тільки неґативна діяль­ність; загальна свобода — це лише фурія нищення.

Проте найвища й найпротиставленіша загальній свободі реальність, чи, радше, єдиний об'єкт, який ще постає для неї, — це свобода й одиничність самого реального самоусвідомлення. Бо та універсальність, яка не дає собі дійти до реальності органічного чле­нування і має за мету самозбереження в неподільній неперервності, однаково диференціюється в собі, оскільки є процесом, або свідомістю взагалі. Щоправ­да, внаслідок своєї абстрактності вона поділяється на не менш абстрактні крайності: на просту негнучку холодну універсальність і на стриману абсолютну не-

406 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(lib). Дух 407

поступливу впертість і затятий атомізм реального са­моусвідомлення. Після того як вона впоралася зі зни­щенням реальної організації і тепер існує для себе, це самоусвідомлення — її єдиний об'єкт, що вже не має ніякого іншого змісту, власності, існування та зовніш­ньої протяжності, а є тільки знанням про себе як аб­солютно чисте й вільне одиничне Я. Осягнути цей об'єкт можна тільки в його абстрактному існуванні взагалі. Отже, відносини цих двох термінів, оскільки вони неподільно та абсолютно існують для себе, а то­му не можуть послати жодної своєї частинки в якийсь середній термін, що пов'язував би їх, є цілком неопосередкованим чистим запереченням, і то запе­реченням індивіда як сутнього в універсальному. От­же, єдине досягнення і вчинок загальної свободи — це смерть, і то смерть, що нічого не досягає й нічим не наповнена, бо заперечене — це не наповнена змі­стом точка абсолютно вільного Я, і тому це найбай-дужіша, найбанальніша смерть, яка має не більше зна чення, ніж розтин капустини або ковток води.

У банальності цього складу [смерть] полягає вс мудрість урядування, тяма загальної волі, спрямован на її реалізацію. Сам уряд — не що інше, як самоутве-рджена точка, або індивідуальність загальної волі. Уряд, воля і виконання, що виходять з однієї точки, утверджує своєю волею якийсь визначений наказ та дію й водночас виконує їх. Чинячи так, він, з одного боку, не допускає до своєї дії решту індивідів, а з дру­гого — конституюється як уряд, що є визначеною во­лею, а отже, протиставлений загальній волі, і тому уряд може репрезентувати себе лише як певну фрак­цію. Переможна фракція тільки називається урядом, і саме в тому, що це фракція, безпосередньо полягає необхідність повалення уряду; і навпаки: якщо існує уряд, він перетворюється у фракцію і стає винним. Якщо загальна воля вважає реальні дії уряду за зло­чин, що його уряд скоїв проти неї, уряд натомість не має нічого визначеного та зовнішнього, завдяки чому можна було б довести провину волі, протиставленої йому, бо проти уряду як реальна загальна воля стоїть лише нереальна чиста воля, намір. Отже, перебування

під підозрою стає на місце провини, або ж означає провину та її наслідки, і зовнішня реакція на цю реа-п шість, що полягає в простому внутрішньому наміру, цс нещадне знищення цього сутнього Я, в якого вже нічого не можна відібрати, крім його власного буття. У цьому своєму найвластивішому витворі абсолют­на свобода стає для себе об'єктом, і самоусвідомлен­ня дізнається, яка ця свобода. В собі вона якраз і є тим абстрактним самоусвідомленням, яке знищує в собі будь-яку відмінність і будь-яке існування відмін­ності. В такій формі вона є у своїх очах об'єктом; страх перед смертю — це споглядання її негативної сутності. Проте абсолютно вільне самоусвідомлення вважає цю свою реальність за цілком іншу, ніж те уявлення, яке мала ця реальність про себе, тобто вва­жає, ніби загальна воля — це просто позитивна сут­ність особистості і що особистість знає себе в загаль­ній волі тільки позитивно, немов збережену там. На­томість для самоусвідомлення, що як чисте розуміння цілковито відокремлює свої позитивну та негативну сутності, ділить позбавлений предикатів абсолют на чисте мислення і на чисту матерію, абсолютний пе­рехід однієї в другу тут наявний у своїй реальності. Загальна воля, як абсолютно позитивне реальне са­моусвідомлення, перетворюється, будучи самоусвідо-мленою реальністю, піднесеною або до чистого мис­лення, або до абстрактної матерії, в негативну сут­ність і засвідчує, що вона є ще й скасуванням само-мислення, або самоусвідомлення.

Отже, абсолютна свобода, будучи чистою самото-тожністю загальної волі, містить у собі заперечення, а тому й відмінність загалом і розвиває цю відмінність як реальну відмінність. Адже чиста негативність має в самототожній загальній волі елемент існування, або субстанцію, в якій реалізуються її моменти; вона має матерію, яку може перетворити у свою визначе­ність, і тією мірою, якою ця субстанція засвідчує себе як негативне для одиничної свідомості, знову відбу­довується організація духовних мас, яким призначена множина індивідуальних свідомостей. Ті, хто відчуває страх перед своїм абсолютним господарем — емер-

Дата добавления: 2015-07-10