Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. цих свідчень, — збереження, з одного боку, на папері, а з другого — завдяки вправності

(ББ). Д у х 3*Ь

цих свідчень, — збереження, з одного боку, на папері, а з другого — завдяки вправності та чесності переда­чі написаного з одного паперу на інший, — і, нареш­ті, на правильність розуміння мертвих слів і літер. А насправді віра ніколи не пов'язує свою вірогідність із такими свідченнями та випадковостями; віра у своїй вірогідності — це спонтанні відносини зі своїм абсо­лютним об'єктом, чисте знання, яке ніколи не домі­шує ні літер, ні паперів, ні писарів до свого усвідом­лення абсолютної сутності й не використовує таких речей для опосередкування. Адже саме це усвідомлен­ня — самоопосередкувальна основа свого знання; сам дух, що свідчить про себе як у внутрішньому одиничної свідомості, так і через загальну присут­ність у ньому віри всіх людей. А коли віра хоче дати собі спосіб обґрунтування або принаймні підтвер­дження свого змісту на підставі історичних даних, про які говорить просвітництво, і серйозно гадає й діє так, ніби якраз вони мають значення, вона вже піддалася на спокусу з боку просвітництва, і її нама­гання обґрунтувати або зміцнити себе таким спосо­бом тільки свідчать, що вона вже заражена просвіт­ництвом.

Лишається ще третій аспект — відносини свідомос­ті з абсолютною сутністю як діяльністю. Ця діяль­ність — це скасування окремості індивіда, або приро­дної модальності його буття-для-себе, й саме звідси походить його впевненість, що він є чистим самоус­відомленням, яке в результаті своєї діяльності, тобто як одинична свідомість, що існує для себе, становить одне з сутністю. Оскільки в діяльності доцільність і мета різняться між собою, а чисте розуміння теж ставиться негативно до цієї діяльності і, як і в ін­ших моментах, само себе заперечує, то з огляду на доцільність воно змушене репрезентуватись як неро­зум, бо поєднання розуміння й наміру, узгодженість цілей і засобів видається йому іншим, ба навіть про­тилежністю, проте з огляду на мету воно змушене брати за свою мету зло, насолоду й володіння, а отже, засвідчувати себе як найнечистіший намір, бо й чис­тий намір, як інший, теж є нечистим.

Через те ми бачимо, що, коли йдеться про доціль­ність, просвітництво вважає нерозумним, коли інди­від, що вірить, набуває вищої свідомості, здобуває свободу від природних насолод та задоволень завдя­ки тому, що справді зрікається природних насолод та задоволень і засвідчує своїми діями, що його зневага до них не вдавана, а справжня. Просвітництво вва­жає нерозумним і те, коли індивід відмовляється від своєї визначеності бути абсолютно одиничним, від­кидати всіх інших і володіти власністю, таки зрікаю-чись власності, бо насправді він тільки доводить, що не вважав свою ізоляцію за щось серйозне і став ви­ще від природної необхідності індивідуалізуватись і, в цій абсолютній індивідуалізації буття-для-себе, запе­речити, що інші — це те саме, що й він. Чисте розу­міння і те, і те вважає за недоцільне і неправильне: недоцільно зрікатися задоволень і віддавати власність, аби довести, що ти вільний від задоволень і власності: адже в протилежному випадку чисте розуміння мало б назвати дурнем і того, хто, щоб поїсти, вдається до такого засобу, що справді бере та їсть. Розуміння вва­жає, що неправильно відмовлятися від їжі й віддавати масло і яйця не за гроші чи гроші не за масло і яйця, а просто так, нічого не отримуючи за них; воно про­голошує, що процес 'їжі чи володіння подібними до харчів речами — самодостатня мета і, чинячи так, справді проголошує себе дуже нечистим наміром, для якого така насолода і власність украй суттєві. А як чи­стий намір воно знов утверджує необхідність піднес­тися над природним існуванням і над пожадливістю, що становить засіб такого існування, і вважає дурним та хибним тільки потребу доводити діями цю підне­сеність; іншими словами, цей чистий намір — на­справді ошуканство, що вдає внутрішню піднесеність і вимагає її, але проголошує зайвим, нерозумним і на­віть хибним серйозно ставитися до цього питання, справді конкретно засвідчити ту піднесеність та до­вести її істину. Таким чином, чисте розуміння запе­речує себе і як чисте розуміння, бо безпосередньо за­перечує доцільні дії, і як чистий намір, бо заперечує

Дата добавления: 2015-07-10