Б. Віра і чисте розуміння

Дух самовідчуження існує в світі освіти та культури. Але оскільки це ціле стало відчуженим від себе, по той бік цього світу стоїть нереальний світ чистої сві­домості, або мислення. Зміст цього світу — суто по­мислене, мислення — його абсолютний елемент. Оскільки мислення — передусім елемент цього світу, свідомість, хоч і має тільки ці думки, не думає їх або не знає, що вони є думками, бо вони постають перед нею у формі уявлень \Vorstellung]. Адже вона і справді переходить із реальності в чисту свідомість, але сама загалом перебуває ще у сфері та визначеності реаль­ності. Розірвана свідомість є в собі тільки самотото-жністю чистої свідомості для нас, а не для себе са­мої. Отже, вона є тільки безпосередньою, а не завер­шеним у собі піднесенням, і ще має в собі свій проти­лежний принцип, який її зумовлює, проте ще не стала паном над цим принципом унаслідок опосеред-кувального процесу. Тому сутність її думок має пра­вити їй за сутність не тільки у формі абстрактного в-собі, а й у формі чогось загальнореального, реаль­ності, що була піднесена тільки в іншому елементі, не втративши в ньому визначеності непомисленої реа­льності. Розірвана свідомість, по суті, відрізняється від у-собі, що становить сутність стоїчної свідомості; для стоїчної свідомості має значення тільки форма мис-

364 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

лення як така, що має при цьому якийсь чужий їй, узятий із реальності зміст, тоді як для свідомості, про яку йдеться, форма мислення не має значення; крім того, важливо відрізняти її від у-собі чеснотливої сві­домості, для якої, звичайно, сутність перебуває у від­носинах із реальністю і для якої вона є сутністю са­мої реальності, але тільки нереальною сутністю; отже, для свідомості, про яку йдеться, сутність, хоча, зви­чайно, по той бік реальності, править таки за реальну сутність. Так само і справедливе та добре в собі розу-му-законодавця та універсальне свідомості, що пере­віряє закони, теж не мають визначеності реальності. Отже, коли у світі самої культури чистому мисленню припадає бути одним аспектом відчуження, тобто кри­терієм для суджень про абстрактне добро і абстракт­не зло, вона, пройшовши крізь рух цілого, стає збага­ченою на елемент реальності, а отже — на зміст. Але водночас ця реальність сутності — лише реальність чистої, а не реальної свідомості, і, хоч і піднесена в елементі мислення, має значення для цієї свідомості не як думка, а радше стоїть для цієї свідомості по той бік її власної реальності, бо реальність сутності — це втеча з цієї реальності.

Якщо тут релігія — бо ж очевидна річ, що йдеться про неї, — постає як віра світу культури, вона ще не постає такою, якою вона є в собі і для себе. Релігія вже поставала перед нами в інших визначеностях, а саме: як нещаслива свідомість, як форма несубстан-ційного руху самої свідомості. А в моральній субстан­ції вона поставала як віра в підземний світ, але свідо­мість духу, що відійшов, — це, власне, не віра, не сут­ність, утверджена в елементі чистої свідомості по той бік реального, бо радше вона й сама має безпосеред­ню присутність; її елемент — це родина. А л е тут, з од­ного боку, релігія походить із субстанції і є її чистою свідомістю субстанції; з другого боку, ця чиста свідо­мість відчужена від своєї реальної свідомості, сут­ність відчужена від свого існування. Таким чином, релігія, безперечно, вже не є несубстанційним рухом свідомості, але ще має визначеність протилежності реальності як цій конкретній реальності загалом, а

надто реальності самоусвідомлення; ось чому вона, по суті, є тільки вірою.

Ця чиста свідомість абсолютної сутності — відчу­жена свідомість. Треба придивитися пильніше, як ви­значається те, чиїм іншим вона є, і її треба розгляда­ти лиш у зв'язку з ним. Передусім видається, ніби ця чиста свідомість має перед собою тільки світ реаль­ності, але оскільки вона є втечею з цього світу, а от­же, визначена через протилежність, вона містить реальність у самій собі, і тому чиста свідомість, по су­ті, самовідчужена в собі, й віра становить лиш один її аспект. Водночас другий аспект уже постав перед на­ми. Тож чиста свідомість — це таке відображення зі світу культури, що субстанція цього світу, а також ма­сиви, на які він членується, показуються такими, яки­ми вони є в собі: духовними сутностями, абсолютно неспокійними процесами або визначеностями, які миттю касуються у своїй протилежності. Отже, їхня сутність, тобто проста свідомість, — це простота аб­солютної відмінності, яка безпосередньо не є відмін­ністю. Таким чином, це чисте буття-для-себе, проте не цього конкретного індивіда, а універсального в со­бі Я як неспокійного руху, який нападає на спокійну сутність предмета [Sache] й пронизує її. Тому в тій сутності вірогідність, яка саму себе безпосередньо знає як істину, є чистим мисленням, наявне як абсо­лютне поняття з усієї силою своєї негативності, яка знищує будь-яку об'єктивну сутність, що має стоя­ти супроти свідомості, та обертає її на буття свідомо­сті. Водночас ця чиста свідомість ще й проста, оскі­льки саме її відмінність не є відмінністю. А л е як фор­ма простого відображення-в-собі вона є елементом віри, в якому дух має визначеність позитивної універ­сальності, буття-в-собі, на відміну від буття-для-себе самоусвідомлення. Загнаний у себе з позбавленого сутності світу, що є тільки розпадом, дух, відповідно до своєї істини, становить неподільну єдність як аб­солютного руху й негативності свого з'явища, так і задоволеної в самій собі сутності та її позитивного спокою. Але, будучи загалом визначені як відчуження, ці обидва моменти розпадаються на подвійну свідо-

Дата добавления: 2015-07-10