Читайте также: |
|
(ББ). Д у х Збз
мету й безпосередній зміст, але в другому випадку його погляд почасти звернений тільки на себе і є негативним супроти реальності, а почасти відвернений від себе до небес, і його об'єктом є потойбіччя реальності.
В аспекті повернення в Я марнославство всіх речей — це власне марнославство Я, або ж Я марнославне. Це Я, яке існує для себе і не тільки вміє про все судити і все обговорювати, а й тямить дотепно сказати про суперечність, властиву й утвердженим сутнос-тям реальності, і утвердженим визначенням, що їх формулює судження, і ця суперечність є його реальністю. З погляду форми воно знає, що все самовідчу-жене, буття-для-себе відокремлене від буття-в-собі, припущене і мета відокремлені від істини, а від обох форм буття відокремлене буття для іншого; безпідставне твердження відокремлене від обґрунтованої думки, справжнього предмета і справжнього наміру. Отже, воно вміє правильно виразити кожен момент через протиставлення з іншим, а також перекручення всіх моментів узагалі; воно знає краще, чим є кожен з цих моментів, хоч якою може бути його визначеність. Оскільки Я знає субстанційне в аспекті роз'єднаності та суперечності, поєднаних у ньому, проте не знає з боку його єдності, то вміє дуже добре судити про субстанційне, проте втратило здатність розуміти його. Це його марнославство потребує при цьому марнославства всіх речей, щоб на основі "їх дати собі самоусвідомлення, й тому само себе породжує, є душею, яка його ж і пітримує. Влада й багатство — найвищі цілі зусиль Я; воно знає, що через зречення та жертви воно формується аж до універсального, досягає влади над ним і, володіючи, має універсальну чинність; влада й багатство — це реальні визнані сили. Але й сама ця їхня визнаність марна, і саме тому, що марнославство опановує їх, воно знає: ці сили не є незалежними сутностями, а радше воно само становить їхню силу, а вони марні. Те, що в самому своєму володінні ними Я стоїть зовні від них, воно репрезентує своєю дотепною мовою, що, отже, є його найвищим інтересом та істиною цього всього; са-
ме в цій мові це Я, будучи чистим Я, незалежним ні від реальних, ні від помислених визначеностей, стає духовним Я, що справді має універсальну чинність. Воно є природою всіх відносин, що сама себе розриває, та усвідомленим розривом усіх відносин, проте знає про свою розірваність тільки як збунтоване самоусвідомлення і саме в цьому знанні безпосередньо підноситься над тією розірваністю. В тому марнославстві ввесь зміст стає чимсь негативним, яке вже не можна розуміти позитивно; позитивний об'єкт — це тільки саме чисте Я, а розірвана свідомість є в собі чистою самототожністю самоусвідомлення, що повернулося в себе.
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 124 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
ЗбО Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | | | Б. Віра і чисте розуміння |