Зб2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Д у х Збз

мету й безпосередній зміст, але в другому випадку його погляд почасти звернений тільки на себе і є не­гативним супроти реальності, а почасти відвернений від себе до небес, і його об'єктом є потойбіччя реаль­ності.

В аспекті повернення в Я марнославство всіх ре­чей — це власне марнославство Я, або ж Я марносла­вне. Це Я, яке існує для себе і не тільки вміє про все судити і все обговорювати, а й тямить дотепно сказа­ти про суперечність, властиву й утвердженим сутнос-тям реальності, і утвердженим визначенням, що їх формулює судження, і ця суперечність є його реаль­ністю. З погляду форми воно знає, що все самовідчу-жене, буття-для-себе відокремлене від буття-в-собі, припущене і мета відокремлені від істини, а від обох форм буття відокремлене буття для іншого; безпід­ставне твердження відокремлене від обґрунтованої думки, справжнього предмета і справжнього наміру. Отже, воно вміє правильно виразити кожен момент через протиставлення з іншим, а також перекручення всіх моментів узагалі; воно знає краще, чим є кожен з цих моментів, хоч якою може бути його визначе­ність. Оскільки Я знає субстанційне в аспекті роз'єд­наності та суперечності, поєднаних у ньому, проте не знає з боку його єдності, то вміє дуже добре суди­ти про субстанційне, проте втратило здатність розу­міти його. Це його марнославство потребує при цьому марнославства всіх речей, щоб на основі "їх да­ти собі самоусвідомлення, й тому само себе поро­джує, є душею, яка його ж і пітримує. Влада й багатст­во — найвищі цілі зусиль Я; воно знає, що через зре­чення та жертви воно формується аж до універсаль­ного, досягає влади над ним і, володіючи, має універ­сальну чинність; влада й багатство — це реальні ви­знані сили. Але й сама ця їхня визнаність марна, і са­ме тому, що марнославство опановує їх, воно знає: ці сили не є незалежними сутностями, а радше воно са­мо становить їхню силу, а вони марні. Те, що в само­му своєму володінні ними Я стоїть зовні від них, воно репрезентує своєю дотепною мовою, що, отже, є йо­го найвищим інтересом та істиною цього всього; са-

ме в цій мові це Я, будучи чистим Я, незалежним ні від реальних, ні від помислених визначеностей, стає духовним Я, що справді має універсальну чинність. Воно є природою всіх відносин, що сама себе розри­ває, та усвідомленим розривом усіх відносин, проте знає про свою розірваність тільки як збунтоване са­моусвідомлення і саме в цьому знанні безпосередньо підноситься над тією розірваністю. В тому марно­славстві ввесь зміст стає чимсь негативним, яке вже не можна розуміти позитивно; позитивний об'єкт — це тільки саме чисте Я, а розірвана свідомість є в собі чистою самототожністю самоусвідомлення, що повер­нулося в себе.

Дата добавления: 2015-07-10