Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. дним, що її визначеність, яка в судженні робила її від­мінною від так званої ницої

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Дух 355


 


дним, що її визначеність, яка в судженні робила її від­мінною від так званої ницої свідомості, а водночас і сама ця свідомість зникли. Ница свідомість досягнула своєї мети, а саме: підпорядкувала універсальну владу буттю-для-себе.

Отож, збагачене універсальною владою, самоусві­домлення існує як загальне доброчинство, або ж є багатством, що й саме становить об'єкт свідомості. Адже багатство в очах свідомості тут і справді стано­вить підпорядковане універсальне, яке, проте, внаслі­док першого скасування ще аж ніяк не повернулося абсолютно в Я. Я має за свій об'єкт ще не себе як Я, а тільки скасовану універсальну сутність. Оскільки цей об'єкт тільки-но виник, відносини свідомості з ним утверджені як безпосередні, бо свідомість ще не репрезентувала своєї незгоди з ним; це шляхетна сві­домість, що зберігає своє буття-для-себе в універсаль­ності, що стала несуттєвою, а отже, визнала цей об'єкт і відчуває вдячність до свого доброчинця.

Багатство вже в самому собі має момент буття-для-себе. Багатство — це ані позбавлене Я універсаль­не державної влади, ані невимушена неорганічна природа духу; це державна влада, яка завдяки волі твердо тримається свого супроти тих, хто хоче опа­нувати її задля своєї насолоди. Але оскільки багатство має тільки форму сутності, це однобічне буття-для-себе, що не існує в собі, а є радше скасованим у-собі, становить повернення в себе індивіда, який не знай­шов сутності у своїй насолоді. Отже, багатство й саме потребує, щоб його оживили, і процес його відобра­ження полягає в тому, що воно, існуючи тільки для себе, стає буттям-у-собі-і-для-себе, а будучи скасова­ною сутністю, стає сутністю; таким чином багатство І зберігає в собі свій власний дух. Оскільки форму цьо­го процесу ми вже докладно обговорили, тут нам до­сить визначити лише його зміст.

Отже, шляхетна свідомість має тут відносини не з об'єктом як сутністю взагалі, а сама є буттям-для-се-бе, яке є для неї чимсь чужим; вона знаходить своє Я як таке, що відчужене, як фіксовану об'єктивну реаль­ність, яку вона має отримати від якогось іншого утве-


рдженого буття-для-себе. її об'єкт — це буття-для-себе, отже, її буття, але саме тому, що це буття — об'єкт, воно водночас безпосередньо становить чужу реальність, що є власним буттям-для-себе, власною волею, тобто свідомість бачить своє Я під владою чу­жої волі, від якої залежить, чи дасть вона їй це Я.

Самоусвідомлення може абстрагуватися від будь-якого окремого аспекту і тому, навіть у зобов'язанні, поєднаним з якимсь одним аспектом, зберігає своє визнання і свою чинність-у-собі як сутність, що існує для себе. Але тут воно, дивлячись на себе з боку своєї чистої власної реальності, або свого Я, бачить, що вона зовні від себе й належить якомусь іншому, ба­чить свою особистість як таку залежною від випад­кової особистості когось іншого, від випадковості миті, чиєїсь сваволі або інших байдужих обставин. За правного стану те, що було під владою об'єктивної сутності, постає як випадковий зміст, від якого мож­на абстрагуватись, і ця влада не поширюється на Я як таке, бо це Я радше визнане. Але тут Я бачить свою самовірогідність як щось найпозбавленіше сенсу, а свою чисту особистість — як абсолютну знеособле-ність. Тому дух його вдячності — це почуття як най­глибшої відкинутості, так і найглибшого бунту. Оскі­льки саме чисте Я бачить себе зовні від себе та розі­рваним, усе, що має неперервність та універсальність, усе, що має назву закону, добра і справедливості, пе­ребуває в цій розірваності, розпадається й гине; роз­падається все тотожне та узгоджене, бо наявні чиста нетотожність, цілковита незгода, абсолютна несут-тєвість абсолютно суттєвого, буття-зовні буття-для-себе, а саме чисте Я абсолютно розбите.

Тож, хоча від багатства ця свідомість звичайно отримує назад об'єктивність буття-для-себе і скасовує її, вона не тільки, як і попереднє відображення, не за­вершена відповідно до свого уявлення, а й невдоволе-на сама собою; відображення, оскільки Я [Selbst] сприймає себе як щось об'єктивне, є безпосередньою суперечністю, утвердженою в самому чистому Я [Ісп], Але як Я [Selbst] воно безпосередньо стоїть над цією суперечністю, є абсолютною еластичністю, яка знову


23*


356 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу


(ББ).Дух 357


 


скасовує скасованість Я [Selbst], відкидає цю відкину-тість, за якої його буття-для-себе було чимсь чужим, і обурюється таким своїм сприйняттям, і в самому своєму сприйнятті існує для себе.

Отже, оскільки відносини цієї свідомості повязані з цією абсолютною розірваністю, духовна відмінність притаманна цим відносинам, визначеним як шляхет­ність супроти ницості, відпадає, і обидва аспекти є тим самим. Крім того, дух доброчинного багатства можна відрізняти від духу свідомості, що приймає до-брочинство, тож його треба розглянути окремо. Ба­гатство було буттям-для-себе, позбавленим сутності, сутністю, розданою всім. Проте завдяки цій передачі воно стало в-собі; оскільки здійснило своє призна­чення пожертвувати собою, скасовує одиничність, що полягає в насолоді тільки для себе, і як скасована оди­ничність є універсальністю, або сутністю. Те, що ба­гатство передає, те, що воно віддає іншим, — це бут-тя-для-себе. Проте воно віддає себе не як позбавлену Я природу, не розподіляється вільно й нескуто, як умова життя, а віддає себе як самоусвідомлену сут­ність, що тримається сама за себе-, багатство — не не­органічна сила елементів, яку сприймальна свідо­мість усвідомлює як минущу в собі, а сила, що стоїть над Я, усвідомлює свою незалежність та сваволю і водночас знає: те, що вона витрачає, — це Я когось іншого. Отже, багатство поділяє відкинутість зі своїми клієнтами, але замість бунту постає зарозумілість. Бо багатство, як і клієнт, що користується ним, з одного боку, знає, що буття-для-себе — випадкова річ, але воно й саме є випадковістю, під владою якої перебу­ває особистість. У зарозумілості, яка спонукає її гадати, ніби під час їжі вона спожила якесь чуже Я [Ich-Selbst] і завдяки цьому скорила собі його найглибшу сут­ність, вона недобачає внутрішнього бунту іншого, не бачить, що всі кайдани вже скинуто, недобачає ту чи­сту розірваність, за якої, оскільки самототожність буття-для-себе стала цілковито нетотожною, розшма­товані і знищені всяка тотожність, усяке існування, і за якої, отже, найбільшої шкоди зазнала репутація до­брочинця та повага до нього. Багатство стоїть на са-


мому краю цієї найвнутрішнішої прірви, над цією бе­зоднею, де зникає всяка опора та субстанція, й ба­чить у тій безодні не що інше, як звичайну річ, іграш­ку своїх примх, випадковий результат своєї сваволі; дух багатства — цілком несуттєві гадки, поверхня, по­збавлена духовного змісту.

Перед лицем державної влади самоусвідомлення мало свою мову, іншими словами, між цими двома крайностями поставав дух як їхній реальний серед­ній термін, але воно має свою мову й перед лицем багатства, ба більше, сам бунт становить його мову. Мова, що дає багатству усвідомлення його значення й завдяки цьому підпорядковує його собі, — це теж мо­ва лестощів, проте нешляхетних: адже про те, що во­на проголошує за сутність, вона знає: це сутність, яка не існує в собі, кинута напризволяще, залежна від чу­жої ласки. Проте мова лестощів, як уже згадано вище, — це ще однобічний дух. Адже, хоча завдяки культурно­му формуванню під час служіння його моменти і справді досягнули чистого існування очищеного Я і буття-в-собі влади, чистого уявлення, в якому про­сте Я і в-собі, тобто чисте Я і чиста сутність, або мис­лення, є тим самим, — цієї єдності обох аспектів, між якими відбувається взаємодія, немає в усвідомленні тієї мови; для цього усвідомлення об'єкт і досі — це в-собі, на відміну від Я, або ж об'єкт не є для нього водночас і його Я як таким. Проте мова розірваності — це довершена мова та істинний сутній дух усього сві­ту культури. Самоусвідомлення, на яке припадає бунт, що відкидає його власну відкинутість, безпосередньо становить абсолютну самототожність в абсолютній розірваності, чисте опосередкування чистого самоус­відомлення з самим собою. Це тотожність судження про тотожність, у якому та сама особистість — як суб'єкт, так і предикат. Але це судження про тотож­ність водночас і нескінченне: адже ця особистість аб­солютно роздвоєна, а суб'єкт і предикат — абсолют­но байдужі одна до одної сутності, що не мають не­обхідної єдності, тож кожна з них навіть є силою своєї власної особистості. Буття-для-себе має за свій об'єкт буття-для-себе як щось цілком інше й водно-


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 119 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Б. Моральна поведінка. Людське і божественне знання. Провина і доля | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)