Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. тю. В публічній владі держави вона бачить те, що то­тожне з нею

(ББ). Д у х 347

тю. В публічній владі держави вона бачить те, що то­тожне з нею, і то так, що в тій владі вона має свою просту сутність та сферу для своєї діяльності і, слу­жачи їй, засвідчує їй реальний послух і глибоку внут­рішню повагу. Водночас і в багатстві вона бачить, що воно забезпечує їй усвідомлення свого другого сут­тєвого аспекту — буття-для-себе, і тому й багатство вважає за певну сутність у відносинах із собою, ви­знає того, хто дає їй насолоду, за доброчинця й зобо­в'язана йому вдячністю.

Натомість свідомість, що визнає інший тип відно­син, — це ница свідомість, яка твердо дотримується незгоди, нетотожності з обома тими сутностями і тому трактує владу суверена як кайдани і згнічення буття-для-себе, а отже, ненавидить володаря, ко­риться лише своїй підступній злобі й завжди ладна вчинити бунт. А в багатстві, завдяки якому вона дося­гає свого буття-для-себе, вона так само вбачає тільки нетотожність, а саме: нетотожність зі своєю постій­ною сутністю; оскільки завдяки багатству вона дохо­дить лише до усвідомлення одиничності й минущої насолоди, любить багатство, але зневажає його, то, коли насолода, що сама по собі зникуща, зникає, во­на гадає, нібито зникають і її відносини з багатієм.

Ці відносини виражають тільки судження, визначе­ність того, чим є для свідомості ці обидві сутності як об'єкти, але поки що не те, чим вони є в собі і для се­бе. З одного боку, рефлексія, репрезентована в су­дженні, є для нас утвердженням як однієї визначенос­ті, так і другої, а отже, і скасуванням як однієї, так і другої, це ще не рефлексія про них для самої свідо­мості. З другого боку, вони є сутностями тільки без­посередньо, а отже, не стали такими в процесі ста­новлення й не мають самоусвідомлення; те, для чого вони існують, — це не принцип, що оживлює їх; во­ни — предикати, які ще не стали суб'єктом. Через це відокремлення ціле духовного судження теж розпада­ється на дві свідомості, кожна з яких має однобічну визначеність. Як байдужість обох аспектів відчуження — першого, що є в-собі чистої свідомості, а саме: визна­чених ідей добра і зла, і другого, їхнього існування як

державної влади й багатства, — підноситься до відно­син з обома, до судження, так тепер і ці зовнішні від­носини мають піднестися до внутрішньої єдності, або ж до відносин мислення з реальністю, й має постати дух обох форм судження. Це відбувається тоді, коли судження стає висновком, опосередкувальним проце­сом, у якому постає необхідність і середній термін обох сторін судження.

Отже, шляхетна свідомість знаходить себе в су­дженні в такій позиції супроти державної влади, що ця влада ще не стала Я, а є тільки універсальною суб­станцією, яку ця свідомість усвідомлює як свою сут­ність, мету і абсолютний зміст. Маючи отакі позити­вні відносини з владою, вона негативно ставиться до своєї мети, свого окремого змісту та існування й дає їм зникнути. Вона є героїзмом служіння, чеснотою, що жертвує окреме буття загальному і, таким чином, дає загальному буттю існування, — особою, що зріка­ється своїх володінь та насолод і діє та є реальною задля наявної влади.

Завдяки цьому процесові універсальне поєднується з існуванням узагалі, так само як свідомість, що існує, завдяки такому зреченню освічує себе до суттєвості. Те, від чого та свідомість відчужується в служінні, — це її свідомість, занурена в існування; проте самовід-чужене буття — це в-собі; завдяки цій освіті вона починає поважати себе і здобуває повагу в інших. А л е державна влада, що була тільки помисленим універса­льним, була в-собі, внаслідок саме цього процесу стає сутнім універсальним, реальною силою. Вона є цією силою лиш у реальному послуху, якого досягає через судження самоусвідомлення, що державна влада — це сутність, і через вільну самопожертву з боку цього самоусвідомлення. Ця діяльність, що поєднує сутність із Я, породжує подвійну реальність: Я, що має істинну реальність, і державну владу як істинне, що має чин­ність.

Але завдяки цьому відчуженню державна влада ще не стає самоусвідомленням, що знає себе як державну нладу; це просто закон держави, або її в-собі, яке має чинність; державна влада ще не має ніякої окремої

Дата добавления: 2015-07-10