Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. змісту моральна дія містить у собі ще й момент зло­чину

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ).Дух 323


 


змісту моральна дія містить у собі ще й момент зло­чину, бо не скасовує природного розподілу обох за­конів між двома статями, а радше лишається нерозд-воєним спрямуванням на закон у межах природної безпосередності і, як діяльність, перетворює цю од­нобічність на провину, бо сприймає тільки один ас­пект сутності й негативно ставиться до другого, тоб­то заподіює йому кривду. До чого саме в загальному моральному житті належать провина і злочин, дії та вчинки, ми згодом розглянемо набагато докладніше, а тим часом з'ясовується, що діє і є винним не цей конкретний індивід: адже цей індивід, як це конкрет­не Я, — тільки нереальна тінь, або ж існує тільки як універсальне Я, а індивідуальність — це суто форма­льний момент діяльності взагалі, тоді як її зміст — це закони і звичаї, а коли йдеться про індивіда, закони і звичаї його стану; індивід — це субстанція як рід, що, звичайно, внаслідок своєї визначеності стає видом, але вид водночас лишається загальним роду. Самоус­відомлення в лоні народу опускається лише від зага­льного до окремого, а не до одиничної індивідуаль­ності, що утверджує у своїй діяльності ексклюзивне Я, негативну в своїх очах реальність; натомість діяль­ність цього самоусвідомлення спирається на впевне­ну довіру до цілого, до якої не домішано нічого чужо­го, ніякого страху та ворожості.

Моральне самоусвідомлення дізнається тепер у своєму вчинку про розвинену природу реальної дія­льності, а також про те, коли воно кориться божест­венному законові, а коли дотримується людського. Для нього очевидний закон пов'язаний, у сутності, з протилежним йому законом; сутність — це єдність обох законів, проте вчинок — це виконання тільки одного закону, спрямоване супроти другого закону. Але, пов'язане в сутності з цим другим законом, вико­нання одного закону породжує другий закон, і той стає таким, яким його зробив учинок, тобто покрив­дженою й відтепер ворожою сутністю, що вимагає помсти. В діяльності загалом очевидний тільки один аспект постанови, але постанова в собі — це щось не­гативне, яке протиставить їй інше, постанові, що є


знанням, — інше, те, що чуже їй. Через те реальність приховує в собі інший, чужий знанню аспект і не по­казується свідомості такою, якою вона є в собі і для себе,- не показує синові батька в постаті кривдника, якого він убиває, й не показує матері в постаті цари­ці, яку він бере собі за дружину. Таким чином, на мо­ральне самоусвідомлення влаштовує засідку темна сила, яка показується тільки тоді, коли відбулася дія, і хапає його в мить самої дії: адже виконана дія — це скасована протилежність між Я, що знає, і протистав­леною йому реальністю. Виконавець дії не може за­перечити злочин і свою провину; дія полягає в тому, щоб привести в рух нерухливе й породити те, що бу­ло тільки замкненим у можливості, а отже, пов'язати неусвідомлене з усвідомленим, те, що не існувало, з буттям. У цій істині й виявляється дія — як те, в чому усвідомлене поєднане з неусвідомленим, своє — з чимсь чужим, як роздвоєна сутність, що її інший ас­пект сприймає в досвіді свідомість, і то як свій аспект, проте як силу, яку вона скривдила і спровокувала на ворожість.

Цілком може бути, що право, яке перебувало в за­сідці, наявне для діяльної свідомості не у своїй пито­мій формі, а тільки в собі, у внутрішній провині по­станови й діяльності. Проте моральна свідомість по­вніша, її провина чистіша, якщо вона наперед знає за­кон і силу, яка йому протиставлена, вважає її за наси­льство й несправедливість, за моральну випадковість і свідомо, немов Антігона, коїть злочин. Виконана дія перекручує її погляд, оскільки саме виконання прого­лошує: те, що моральне, має бути реальним, бо мета діяльності — це реальність мети. Діяльність виражає якраз єдність реальності й субстанції, виражає те, що реальність не випадкова для сутності, а, пов'язана з нею, не дана жодному праву, яке не було б істин­ним правом. Через цю реальність і свою діяльність моральне самоусвідомлення повинно визнати свою протилежність як свою реальність і повинно визнати свою провину.


.'І *


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 131 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Б. Розум-законодавець | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | В. Розум, що перевіряє закони | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | А. Моральний світ. Людський і божественний закон, чоловік і жінка | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Б. Моральна поведінка. Людське і божественне знання. Провина і доля| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)