Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. світло й репрезентує його для іншого, проте свідо­мість водночас відображується від

В. (А А) Розум ²⁸⁷

світло й репрезентує його для іншого, проте свідо­мість водночас відображується від нього в собі, отож протиставлене теж наявне в ній, і вона зберігає його для себе як своє. Водночас немає такого, щоб кот­рийсь із цих моментів був би тільки виставлений на­зовні, а другий мав би зберігатися тільки всередині, бо свідомість по черзі переймається ними: адже як один, так і другий вона повинна робити суттєвим для себе і для інших. Ціле — це рухливе взаємопроник­нення індивідуальності та універсального, але оскіль­ки це ціле наявне для свідомості тільки як проста сутність, а отже, і як абстракція самого предмета, мо­менти цього цілого відокремлюються від нього та один від одного, тож як ціле воно буде вичерпно ре­презентоване тільки через відокремлювальне чергу­вання виставляння цих моментів назовні і зберігання їх для себе. Оскільки в цьому процесі чергування свідомість має один з цих моментів для себе, і то як суттєвий, у своєму відображенні, а другий тільки зов­нішньо в собі або для інших, тут, таким чином, постає гра індивідуальностей, у якій вони і самі себе, і одна одну ошукують і виявляються ошуканими.

Індивідуальність наміряється щось здійснити і при цьому, здається, зробила щось предметові; вона діє, завдяки цьому стає для інших, і здається, переймається тим, щоб була якась реальність. Отже, інші вважають діяльність індивідуальності за цікавість до предмета як такого, а за мету вважають здійснення предмета в собі, байдуже, чи це виконує сама та перша індивідуаль­ність, чи вони. Якщо, відповідно до цього твердження, вони показують, що предмет постав завдяки їхнім зу­силлям, або, якщо ні, пропонують і надають свою до­помогу, та свідомість радше покинула те місце, де, на 'їхню гадку, вона має перебувати; саме її діяльність та зусилля зацікавлюють 'їх у предметі, і коли вони ус­відомлюють, що це був сам предмет, почуваються ошуканими. А л е, фактично, 'їхній поспіх надати допо­могу й сам є не чим іншим, як прагненням бачити й засвідчувати свою діяльність, а не сам предмет, тобто вони прагнуть ошукати іншого таким самим спосо­бом, яким, як вони нарікають, ошукують ' ї х. Оскільки

тепер з'ясовується, що власні діяльність та зусилля свідомості, взаємодія її сил правлять за сам предмет, видається, що свідомість опікується своєю сутністю для себе, а не для інших, і переймається тільки діяль­ністю як своєю, а не як діяльністю інших, а отже, дає змогу й іншим піклуватися про свій предмет. А л е вони знову помиляються: свідомість уже покинула те місце, де, на їхню гадку, вона перебувала. Адже свідомість пе­реймається не предметом як цим своїм одиничним, а як предметом, як загальним, що існує для всіх. Отже, свідомість втручається в діяльність та витвори інших, а якщо вже не може забрати діяльність та витвори з їхніх рук, принаймні виявляє до них цікавість, засвід­чуючи її своїм прагненням висловлювати судження; коли вона позначає витвори печаттю свого схвалення й похвали, тут слід розуміти, що у витворі вона хва­лить не тільки сам витвір, а водночас і свою власну ве­ликодушність та скромність: адже вона не спаплюжи­ла витвір як витвір і не занапастила його своєю кри­тикою. Виявляючи цікавість до витвору, свідомість тішиться при цьому собою, і так само й витвір, що за­знає з її боку критики, вона вітає задля цього самого втішання своєю власною діяльністю, яка забезпечена їй тим, що вона може критикувати. А ті, хто вважає або вдає, ніби вони ошукані таким втручанням інших, радше прагнуть самі ошукувати таким самим спосо­бом. Свою діяльність і зусилля вони видають за те, що існує тільки для них і в чому вони не мають іншої ме­ти, крім себе і своєї сутності. Та оскільки вони щось роблять, а отже, репрезентують і виставляють себе се­ред білого дня, вони своєю дією безпосередньо супе­речать своїм претензіям на прагнення відкинути сам той білий день, загальну свідомість і участь решти; ре­алізація — це радше виставляння свого в загальному елементі, завдяки чому воно стає і повинно ставати предметом для всіх.

Отже, стверджуючи, що увага має бути спрямована тільки на чистий предмет, люди ошукують і себе, і ін­ших; свідомість, яка розкриває предмет, радше дізна­ється, що інші збігаються, як-от, скажімо, злітаються мухи до розлитого молока, і прагнуть і собі докласти

288 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (АА) Розум

до нього рук, а інші теж з'ясовують у процесі досвіду, що їм ідеться не про предмет як об'єкт, а про предмет як свій. Натомість якщо тільки сама діяльність, вико­ристання сил і спроможностей, або ж вияв даної інди­відуальності, мають бути суттєвими, тоді всі взаємно дізнаються, що кожен зворушений та вважає себе за­прошеним і, замість якоїсь чистої діяльності, або яко­їсь власне одиничної діяльності, розкрив радше те, що так само існує і для інших, тобто сам предмет. В обох випадках відбувається те саме і має відмінне значення тільки відносно того значення, яке припускали там і яке мало там бути. Свідомість з'ясовує, що обидва ас­пекти — однаково важливі моменти, а отже, дізнаєть­ся, яка природа самого предмета, тобто що це ані тільки предмет, який був би протиставлений діяльнос­ті взагалі й одиничній діяльності, ані діяльність, яка протиставлена існуванню і була б родом, незалежним від тих моментів як своїх видів. Та природа — це сут­ність, чиє буття — це діяльність одиничного індивіда та всіх індивідів і чия діяльність існує безпосередньо для інших, або як предмет, і є предметом тільки як дія­льність усіх і кожного; це сутність, що є сутністю всіх сутностей, духовною сутністю. Свідомість дізнається, що жоден з тих моментів — не суб'єкт, а радше роз­чиняється в самому загальному предметі; моменти ін­дивідуальності, що " їх бездумність цієї свідомості один за одним вважала за суб'єкт, збираються в просту ін­дивідуальність, що як така не меншою мірою безпо­середньо є універсальною. Внаслідок цього сам пред­мет утрачає відносини предиката й визначеність без­живної абстрактної універсальності і є радше субстан­цією, пронизаною індивідуальністю; суб'єктом, у якому індивідуальність є і як сама індивідуальність, або як ця індивідуальність, і як усі індивіди; універсальним, що є буттям тільки як діяльність усіх та кожного і чия ре­альність полягає в тому, що ця свідомість знає її як свою єдину реальність і як реальність усіх. Сам чистий предмет є тим, що вище було визначене як категорія. буттям, що є Я, або Я, що є буттям, проте як мислення, яке ще відрізняється від реального самоусвідомлення; але тут моменти реального самоусвідомлення, — як

тією мірою, якою ми називаємо їх його змістом, ме­тою, діяльністю і реальністю, так і тією мірою, якою ми називаємо " їх його формою, буттям-для-себе і бут­тям для іншого, — стали тотожні з самою простою ка­тегорією, і категорія через те становить водночас увесь зміст.

Дата добавления: 2015-07-10