Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. чимсь іншим. Отже, витвір — це взагалі щось мину­ще, що розпадається внаслідок

В. (А А) Розум 281

чимсь іншим. Отже, витвір — це взагалі щось мину­ще, що розпадається внаслідок протидії інших сил та зацікавлень і репрезентується радше як зникуща, а не як здійснена реальність індивідуальності.

Отож свідомість у своєму витворі постає перед протилежністю діяльності й буття, що в попередніх формах свідомості була водночас початком діяльно­сті, а тут є тільки результатом. Але ця протилеж­ність, фактично, правила ще й за основу, оскільки свідомість як реальна в собі індивідуальність бралася до діяльності: адже передумовою діяльності була ви­значена початкова природа як у-собі, а чисте вико­нання задля виконання мало цю природу за свій зміст. Але чиста діяльність — самототожна форма, з якою, таким чином, нетотожна визначеність почат­кової природи. Отже, тут, як і всюди, байдуже, що са­ме названо поняттям, а що реальністю; початкова природа — це помислене, або в-собі, протиставлене діяльності, в якій воно лиш і має свою реальність; або ж початкова природа — це буття й індивідуальності як такої, й індивідуальності як витвору, тоді як діяль­ність — це початкове поняття як абсолютний пере­хід, або як становлення. Про цю невідповідність поняття і реальності, що полягає в сутності свідомос­ті, свідомість дізнається у своєму витворі; отже, у вит­ворі свідомість стає у своїх очах такою, якою вона є насправді, і її пусте поняття про себе зникає.

Отже, в цій головній суперечності витвору, що є іс­тиною цієї реальної в собі індивідуальності, всі аспек­ти індивідуальності знову постають як суперечливі; або ж витвір, як зміст усієї індивідуальності, взятої з діяльності, що є негативною єдністю й міцно утри­мує всі елементи цього змісту, й перенесеної в бут­тя, дає їм тепер свободу, і в елементі існування вони байдужіють один до одного. Таким чином, мета і реаль­ність відокремлюються як мета і те, що є початковою суттю. Тому мета мала істинну сутність або в-собі стало метою випадково. Так само й поняття та реаль­ність розходяться як перехід до дійсності й мета; ін­шими словами, випадково був вибраний і засіб, що виражає мету. І, нарешті, всі ці моменти, взяті ра-

зом, — мають вони в собі якусь внутрішню єдність чи ні, — тобто діяльність індивіда, знову-таки випадкові супроти дійсності взагалі; фортуна вирішує як на користь кепсько визначеної мети і кепсько вибрано­го засобу, так і проти них.

Якщо, таким чином, свідомість починає тепер ус­відомлювати у своєму витворі протилежність праг­нення і здійснення, мети і засобу і, знову-таки, всього цього внутрішнього разом і самої реальності, — про­тилежність, що загалом засвідчує випадковість діяль­ності свідомості, — то тут наявні ще і єдність та не­обхідність цієї діяльності, і цей аспект бере гору над попереднім аспектом, і досвід про випадковість діяль­ності й сам — лише випадковий досвід. Необхідність діяльності полягає в тому, що мета прямо пов'язана з дійсністю, і ця єдність — уявлення про діяльність; дія відбувається, бо діяльність у собі і для себе є сутністю дійсності. Звичайно, у витворі виявляється випадко­вість, яка характеризує виконаність, протиставлену прагненню і виконанню; і цей досвід, що видається таким, начебто він повинен правити за істину, супере­чить тому поняттю діяльності. А коли все-таки розгля­нути зміст цього досвіду в його повноті, цей зміст — зникущий витвір; зберігається не зникнення, а саме зникнення є реальним, пов'язаним з витвором і зни­кає разом з ним; негативне й саме гине разом з пози­тивним, запереченням якого воно є.

Це зникнення зникнення полягає в самому понятті реальної в собі індивідуальності: адже те, в чому зни­кає витвір, або те, що зникає у витворі, і те, що мало б надати тому, що названо досвідом, свою зверхність над уявленням, яке індивідуальність має про себе, — це об'єктивна реальність; проте ця об'єктивна реаль­ність — момент, який у самій цій формі свідомості вже не має своєї істини; ця істина полягає лиш у єд­ності свідомості з діяльністю, а справжній витвір — це тільки єдність діяльності і буття, прагнення і ви­конання. Отже, для свідомості, внаслідок упевненості, що лежить в основі її діяльності, сама протиставле­на їй реальність є тим, що існує тільки для неї; в очах свідомості як самоусвідомлення, яке повернулося в

Дата добавления: 2015-07-10