А. Моральний світ. Людський і божественний закон, чоловік і жінка

Проста субстанція духу поділяється як свідомість. Або ж як усвідомлення абстрактного чуттєвого буття пе­реходить у сприйняття, але так само переходить і безпосередня вірогідність реального морального бут­тя; для чуттєвого сприйняття просте буття стало річ­чю з багатьма властивостями, і так само й для мора­льного сприйняття конкретна дія стає реальністю з багатьма моральними відносинами. Для чуттєвого сприйняття непотрібне розмаїття властивостей стягу­ється до суттєвої протилежності між одиничністю та загальністю, і тим паче для морального сприйняття, що є очищеною, субстанційною свідомістю, розмаїт­тя моральних моментів стає двоїстістю закону оди­ничності і закону універсальності. Проте кожна з цих мас субстанції лишається духом у його повноті; якщо в чуттєвому сприйнятті речі не мають жодної іншої субстанції, крім обох визначеностей одиничності та загальності, тут вони виражають тільки поверхову взаємопротилежність двох аспектів.

20 — 4-288

306 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Дух 307

У сутності, яку ми тут розглядаємо, одиничність має значення самоусвідомлення взагалі, а не одинич­ної випадкової свідомості. Отже, моральна субстанція є в цій визначеності реальною субстанцією, абсолют­ним духом, реалізованим у розмаїтті сутньої свідомо­сті; цей дух — це спільнота [Gemeinwesen], яка під час вступу в практичне формування розуму взагалі була для нас абсолютною сутністю, а тут постає для себе у своїй істині як усвідомлена моральна сутність і як сутність для свідомості, що тепер є нашим об'єктом. Це дух, що існує для себе, оскільки підтримує себе у відображенні індивіда, і він є в собі, або субстанцією, бо зберігає себе в собі. Як реальна субстанція він є народом, а як реальна свідомість — громадянином цього народу. Ця свідомість має свою сутність у простому духові, а свою вірогідність — у реальності цього духу, в усьому народі, і безпосередньо в цьому полягає його істина, отже, не в чомусь нереальному, а в духові, що існує і має чинність.

Цей дух можна назвати людським законом, бо він, по суті, існує у формі реальності, що сама себе усвідо­млює. А цей дух у формі універсальності — це відомий закон і даний звичай; у формі одиничності він є реа­льною впевненістю в собі індивіда взагалі, а впевне­ність у собі як у простій індивідуальності — це вже дух як уряд, його істина — відкрита, неприхована чин­ність; екзистенція, що для безпосередньої вірогіднос­ті переходить у форму нескутого існування.

Проте цій моральній силі та відкритості протиста­влена інша сила — божественний закон. Адже мора­льна влада держави, як рух діяльності, що сама себе усвідомлює, має свою протилежність у простій і без­посередній сутності моральності; як реальна універ­сальність вона є насильством, спрямованим проти буття-для-себе індивіда, а як реальність узагалі вона має у внутрішній сутності ще щось інше, ніж те, чим вона є.

Ми вже згадували, що кожен із двох протиставле­них способів існування моральної субстанції містить цю субстанцію в усій повноті, а також усі моменти її змісту. Отже, якщо спільнота є цією субстанцією у

формі її усвідомленої реальної діяльності, другий ас­пект має форму безпосередньої, або сутньої субстан­ції. Ця безпосередня субстанція має, з одного боку, внутрішнє поняття, або загальну можливість мораль­ності взагалі, проте, з другого боку, містить у собі ще й момент самоусвідомлення. Цей момент, що вира­жає моральність в елементі безпосередності, або бут­тя, тобто є безпосереднім самоусвідомленням (усві­домленням себе як сутності і як цього Я в іншому), а отже, природною моральною спільнотою, — це роди­на. Родина як неусвідомлене, ще внутрішнє уявлення протиставлена своїй самоусвідомленій реальності, а як елемент реальності народу протиставлена самому народові; як безпосереднє чуттєве буття — морально­сті, що формує й підтримує себе завдяки праці для загального, а як пенати — універсальному духові.

Хоча моральне буття родини визначене як безпо­середнє, воно в собі становить моральну сутність, але не тією мірою, якою є природними відносинами сво­їх членів або якою їхній зв'язок — це безпосередній зв'язок реальних одиничних членів: адже моральне — універсальне в собі, і ці природні відносини — це, по суті, дух, і вони моральні тільки як духовна сутність. Треба ще подивитися, в чому полягає властива їй мо­ральність. Передусім, оскільки моральне — універса­льне в собі, моральний зв'язок членів родини — це не зв'язок через почуття або відносини любові. Мораль­не в цьому випадку, здається, повинно полягати у від­носинах одиничного члена родини з усією родиною як субстанцією, тож діяльність та реальність індивіда мають за свою мету і зміст тільки родину. Але усвідо­млена мета, яку має діяльність цього цілого, тією мірою, якою ця мета пов'язана з цілим, і сама є інди­відом. Здобуття і збереження влади та багатства по­в'язане, з одного боку, тільки з потребами й належить бажанню, а з другого боку, у своїй вищій визначенос­ті вони стають чимсь суто пересічним. Ця визначе­ність припадає не на саму родину, а пов'язана зі справді загальним, зі спільнотою; ця визначеність ра­дше негативна супроти родини й полягає в тому, щоб виводити індивіда за межі родини, пригнічувати його

ю*

Дата добавления: 2015-07-10