Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. негативна вартість полягає в тому, що реальне має значення Я як мислення

(ББ). Д у х ³³³

негативна вартість полягає в тому, що реальне має значення Я як мислення, як універсальне в собі, а ця позитивна вартість — у тому, що реальне має значен­ня мого як категорія, як те, що реальне й визнане. І те, і те — це те саме абстрактне універсальне; реальний зміст, або визначеність мого — чи то йдеться про якесь зовнішнє володіння, чи то про внутрішнє ба­гатство або вбогість духу й характеру — не міститься в цій порожній формі й не обходить її. Отже, зміст належить якійсь власній силі, яка є чимсь іншим, ніж формально універсальне, що є лише випадковістю і сваволею. Через те усвідомлення права в самому реа­льному утвердженні своєї чинності дізнається радше про втрату своєї реальності і свою цілковиту несут-тєвість, тож позначити індивіда як особу — це вира­зити зневагу.

Вільна сила змісту визначає себе так, що розпоро­шення в абсолютній множині особистих атомів унас­лідок природи цієї визначеності водночас концент­рується в якійсь одній чужій їм і теж позбавленій духу точці, що, з одного боку, як і непоступливість їхньої особистості, є суто одиничною реальністю, але, на відміну від їхньої пустої одиничності, має водночас значення всього змісту, а отже, реальної сутності, а на відміну від їхньої начебто абсолютної, проте не­суттєвої реальності, є універсальною силою і абсолю­тною реальністю. Таким чином, цей володар світу є у своїх очах абсолютною особою, яка водночас містить у собі все існування і для свідомості якої не існує ніякого вищого духу. Це особа, проте самотня особа, що стоїть супроти всіх, ці всі становлять визнану й чинну універсальність особи, бо індивід як такий є іс­тинним тільки як загальна множина одиничності; відокремлене від неї самотнє Я є фактично безсилим і нереальним. Водночас тій універсальній особистості протиставлена свідомість змісту. Але цей зміст, визво­лений від своєї негативної сили, — це хаос духовних сил, що, розкуті, несамовито лютують і нищать одна одну, немов стихійні сутності; їхнє безсиле самоус­відомлення — це безпорадна замкненість і основа їх­ніх заворушень. Цей володар світу, що знає себе як

квінтесенцію всіх реальних сил, — це страхітливе са­моусвідомлення, що усвідомоює себе як реального Бога; та оскільки воно існує тільки як формальне Я, нездатне приборкати ті сили, його рух та його втішання собою становлять і не менш страхітливу гу­льню.

Володар світу реально усвідомлює те, чим він є, — універсальною силою реальності, — в нищівному на­сильстві, яке він спрямовує на протиставлені йому Я його підданих. А д ж е його сила — це не духовна єд­ність, у якій різні особи пізнаватимуть своє самоус­відомлення, бо вони радше існують як особи для себе й відкидають будь-яку неперервність з іншими на ос­нові абсолютної непоступливості своєї атомістичної природи; отже, вони перебувають у суто негативних відносинах і між собою, і з володарем, що є 'їхнім зв'язком, або їхньою неперервністю. Як ця неперер­вність, володар — це сутність і зміст 'їхньої формаль­ної природи, проте зміст, що чужий їм, і сутність, яка ворожа їм і радше касує саме те, що для них правило за сутність, позбавлене змісту буття-для-себе, і яка, як неперервність 'їхньої особистості, саме цю особис­тість і знищує. Отже, юридична особистість, оскільки їй накинуто й визнано в ній чужий їй зміст, і вона до­зволяє його визнати, бо він є її реальністю, дізнається радше про свою безсубстанційність. Натомість руй­нівний шал цієї позбавленої сутності основи дає собі усвідомлення своєї всевладності, але це Я — просто спустошення, а отже, існує тільки зовні від себе й ра­дше становить тільки відкидання свого самоусвідом­лення.

Отак побудований той аспект, у якому самоусвідо­млення як абсолютна сутність є реальним. Але свідо­мість, вигнана з цієї реальності й затамована в собі, думає, що це її несубстанційність; раніше ми бачили, як стоїчна незалежність чистого мислення прониза­ла скептицизм і знайшла свою істину в нещасливій свідомості, — істину, яким саме є його буття-в-собі-і-для-себе. Якщо тоді це знання поставало лише як од­нобічний погляд свідомості як такої, тут проступила й реальна істина цього погляду. Вона полягає в тому,

334 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ).Дух 335

що ця загальновизнана чинність самоусвідомлення — це чужа йому реальність. Ця чинність — універсальна реальність Я, але ця. реальність безпосередньо є ще й перекрученням Я, втратою його сутності. Реальності Я, якої не було в моральному світі, досягнено завдяки його поверненню в особу; те, що в моральному світі було єдиним, постає тепер у розвиненій, проте чужій собі формі.

Б. Дух, чужий сам собі. Культура

Моральна субстанція зберігає протилежність у своїй простій свідомості, а цю свідомість — у безпосеред­ній єдності зі своєю сутністю. Тому сутність має про­сту визначеність буття для свідомості, яке безпосе­редньо спрямоване на неї і звичаєм якої воно є; ані свідомість не вважає себе за up конкретне Я, що все відкидає, ані субстанція не має значення якогось іс­нування, викинутого з неї, — існування, з яким вона могла б поєднатися тільки через відчуження від себе і яке вона водночас мала б виробляти. Але той дух, чиє Я абсолютно дискретне, має свій зміст перед собою як реальність, що не менш непроникна, ніж він сам, і світ має тут визначеність бути чимсь зовнішнім, нега­тивним самоусвідомлення. Але цей світ — духовна сутність і є в собі взаємопроникненням буття та інди­відуальності; таке його існування — це витвір само­усвідомлення, а водночас і безпосередньо дана й чу­жа йому реальність, яка має своє питоме буття і в якій самоусвідомлення не пізнає себе. Ця зовнішня реальність — це зовнішня сутність і вільний зміст права, проте ця зовнішня реальність, яку володар сві­ту права містить у собі, — не тільки елементарна сут­ність, — випадково наявна для Я, а і його праця, тіль­ки не позитивна, а радше негативна. Вона досягає свого існування внаслідок власного самовідчуження та знесутнення самоусвідомлення, що їх йому, серед спустошення, яке панує у світі права, здається, заподі­ює зовнішнє насильство розкутих елементів [стихій].

Ці елементи є для себе тільки чистим спустошенням і власним розпадом, проте цей розпад, ця їхня негати­вна сутність якраз і становить Я; Я — це їхній суб'єкт, їхня діяльність і становлення. Але ці діяльність і ста­новлення, завдяки яким субстанція стає реальною, — це відчуження особистості, бо безпосереднє Я, тобто Я без відчуження, що має чинність у собі і для себе, позбавлене субстанції і є іграшкою тих несамовитих елементів; отже, його субстанція — це його власне самовідчуження, а відчуження — це субстанція, або ж духовні сили упорядковуються в якийсь світ і завдяки цьому зберігають себе.

Таким чином, субстанція — це дух, самоусвідом-лена єдність Я і сутності, проте, і Я, і сутність означа­ють одне для одного ще й відчуження. Дух — це сві­домість об'єктивної субстанції, вільної для себе, але цій свідомості протиставлена єдність Я і сутності, ре­альній свідомості протиставлена чиста свідомість. З одного боку, реальне самоусвідомлення через своє відчуження переходить у реальний світ, а реальний світ — знов у реальне самоусвідомлення; але, з друго­го боку, саме ця реальність, як особа, так і об'єктив­ність, скасовуються; вони є суто універсальними. Це їхнє відчуження — чиста свідомість, або сутність. Теперішнє безпосередньо має свою протилежність у своїй потойбічності, що є його мисленням і помис-леністю, тоді як потойбічність має свою протилеж­ність у цьогобічності, у своїй відчуженій від себе ре­альності.

Тому цей дух вибудовує не один світ, а подвійний, поділений і взаємопротиставлений світ. Світ мораль­ного духу — це його власна присутність, і через те кожна сила цього світу перебуває в цій єдності, і, тією мірою, якою ці сили відокремлюються одна від одної, в рівновазі з цілим. Ніщо не має значення негативно­сті самоусвідомлення; навіть дух того, хто відійшов, існує в крові родичів, у Я теперішньої родини, а зага­льна сила уряду — це воля, Я народу. Але теперішнє, присутнє означає тут об'єктивну реальність, що має свою свідомість у потойбічності; кожен окремий мо­мент, як сутність, отримує її, а отже, й реальність від

336 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Дух 337

якогось іншого, і, тією мірою, якою він реальний, йо­го сутність є іншим, ніж його реальність. Ніщо не має духу, що мав би в ньому основу й жив би там, бо все існує за своїми межами в чомусь чужому; рівновага цілого — це не єдність, що лишається з собою, та ста­більність її спрямованості в себе, бо вона спирається на відчуження протиставленого. Тому ціле, як і кожен його окремий момент, — це самовідчужена реаль­ність. Воно розпадається на царство, де самоусвідом­лення є як реальним, так і своїм об'єктом, і на царст­во чистого самоусвідомлення, яке, будучи по той бік від першого, не має реальної присутності, а існує у ві­рі Тож як моральний світ відступив від поділу на бо­жественний і людський закони в їхніх різних фор­мах, а його свідомість відступила від поділу на знання і необізнаність назад до своєї долі, до Я як негатив­ної сили цієї протилежності, то тепер і ці обидва цар­ства самовідчуженого духу повертаються в Я, але як­що оте перше Я мало безпосередню чинність і було окремою особою, це друге Я, що зі свого відчуження повернулося в себе, буде універсальним Я, свідомістю, що сприймає поняття, і ці духовні світи, всі моменти яких претендують, буцімто мають фіксовану реаль­ність і недуховне існування, розпадаються в чистому розумінні. Це розуміння, будучи Я, що осягає само се­бе, завершує культуру. Воно не осягає нічого, а тільки Я, і все осягає як Я, тобто розуміє все, знищує всяку об'єктивність і перетворює все буття-в-соої на буття- для-себе. Спрямоване проти віри як проти чужого по­тойбічного царства сутності, воно стає просвітниц­твом. Просвітництво завершує відчуження в цьому царстві, де відчужений дух рятується немов в усвідом­ленні тотожного з собою спокою; просвітництво розладнує йому господарство, яким він там порядкує, запроваджуючи в ньому знаряддя, які належать до цього світу й від яких він не може відмовитися, сказа­вши, що вони — не його власність, бо і його свідо­мість теж належить до цього світу. Водночас у цій не­гативній роботі чисте розуміння реалізує себе й по­роджує свій власний об'єкт — непізнавану абсолют­ну сутність і корисне. Оскільки реальність таким чи-

ном втрачає всю субстанційність і в ній уже немає ні­чого в собі, царство реального світу, так само як і царство віри, стає поваленим, і ця революція створює абсолютну свободу, завдяки якій перед тим відчуже­ний дух цілковито повернувся в себе, покинув терен культури й перейшов до іншого краю, — краю мора­льної свідомості.

Дата добавления: 2015-07-10