Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. час безпосередньо як само себе, — себе як інше, а не так

(ВБ).Дух 359

час безпосередньо як само себе, — себе як інше, а не так, що це інше мало б якийсь інший зміст, бо цей зміст — це те саме Я у формі абсолютного протиста­влення і цілком власного байдужого існування. Отже, тут перед нами постає дух цього реального світу культури та освіти, — дух, що усвідомлює себе у своїй істині та своєму понятті.

Цей дух — абсолютне та універсальне перекручен­ня і відчуження реальності й мислення, чиста куль­тура. Те, про що в цьому світі дізнаються в процесі досвіду, полягає в тому, що ні реальні сутності — влада і багатство, ні "їхні визначені поняття — добро і зло, або ж усвідомлення добра і зла, шляхетна і ница свідомості, — не мають істини, бо радше всі моменти перекручуються один в одному, і кожен є своєю про­тилежністю. Універсальна влада, що є субстанцією, оскільки через принцип індивідуальності вона дося­гає своєї власної духовності, отримує своє власне Я тільки як назву, дану їй, і є, будучи реальною силою, радше безсилою сутністю, що жертвує собою. Але ця позбавлена Я, кинута напризволяще сутність, або Я, перетворене на річ, — це радше повернення сутності в себе, буття-для-себе, що-існує-для-себе, екзистен­ція духу. Думки цієї сутності, ідеї добра і зла, теж пе­рекручуються в цьому процесі; те, що визначене як добро, — це зло, а те, що визначене як зло, — добро. Усвідомлення кожного з цих моментів, визначених судженням як шляхетна й ница свідомість, є у своїй істині радше перекрученням того, чим мають бути ці визначеності, тож шляхетна свідомість — це водно­час і ница та відкинута, а відкинутість перетворюєть­ся на шляхетність найрозвиненішої свободи самоус­відомлення. Отже, коли дивитися формально, зовні все видається перекрученням того, чим воно є для се­бе; і знову: те, що існує для себе, насправді є не таким, а чимсь іншим, ніж воно хоче бути; буття-для-себе — це радше втрата себе, а самовідчуження — це радше самозбереження. Отож ми бачимо тут, що всі момен­ти здійснюють відносно один одного універсальне правосуддя, і кожен з них не меншою мірою самовід-чужений у собі, ніж формує себе в уяві до своєї про-

тилежності й таким чином перекручує цю протилеж­ність. Але істинний дух якраз і є цією єдністю абсо­лютно відокремлених моментів і справді досягає іс­нування тільки завдяки вільній реальності цих позба-атіених Я крайностей, будучи "їхнім середнім термі­ном. Його існування — це загальні балачки й розрив­не судження, під впливом якого всі моменти, що ма­ли правити за сутність та реальні члени цілого, роз­падаються і яке є водночас цією грою з собою в са­морозпад. Отже, ці судження й балачки — це істина, яку годі присилувати, тим часом як вона запановує над усім; це те єдине, чим у цьому реальному світі і справді слід перейматися. Кожна частка цього світу доходить до того, що її дух уже виражений, або ж до того, що разом із духом уже виражено і сказано те, яка вона. Чесна свідомість вважає кожен момент за постійну сутність і є неосвіченою бездумністю, яка не знає, що водночас удається й до перекручень. Проте розірвана свідомість усвідомлює перекручення і є, фактично, усвідомленням абсолютного перекручення; в ній панує поняття, що зводить докупи думки, які в очах чесності лежать дуже далеко одна від одної і мо­ва яких через те насичена духовністю.

Отже, зміст, що його виражає мова духу, який ви­словлюється про себе, — це перекручення всіх по­нять та реальностей, загальне самоошуканство та ошукування інших, і безсоромність, із якою він ошу­кує, саме тому й становить найбільшу істину. Ця мова — це божевільність музиканта, що "поєднав і змішав тридцять найрізноманітніших італійських, французь­ких трагічних і комічних арій і то глибоким басом опускається аж до пекельних глибин, то звужує горло і фальцетом розриває небесну височінь... по черзі то лютує, то заспокоює, то наказує, то глузує"¹. Спокій­ній свідомості, що простосердо пов'язує мелодію доб­ра та істини з гармонією звуків і рівністю тонів, тоб­то з однією нотою, ця мова видається "нісенітницями мудрості та божевілля, мішаниною вправності й ни­цості, ідей, не менш слушних, ніж хибних, цілковито-

ДідроД. Н е б і ж Р а м о. Р о з д. X X I. — Перекл.

Дата добавления: 2015-07-10