Читайте также: |
|
(ББ). Дух 361
го перекручення почуттів і абсолютної безсоромності з щирістю, відвертістю та правдою. Вона не годна утриматися, щоб не ввійти в кожен тон і не пробігти вниз і вгору всю шкалу почуттів від найглибшої зневаги та відкинутості аж до найвищого захвату та розчуленості, і в цій розчуленості розтане дрібка сміховинності, що позбавляє тони їхньої природи"1, тоді як зневага та відкинутість матимуть у самій своїй щирості примирливий відтінок, а в своїй страхітливій глибині— риску всемогутності, яку дає собі сам дух.
Коли мову цього ясного в своїх очах збурення протиставити мові простого усвідомлення істини і добра, то перед лицем відкритої й самоусвідомленої красномовності духу культури та освіти ця мова може бути тільки односкладовою, бо це усвідомлення нічого не може сказати духові, чого б він сам не знав і не казав. А якщо воно виходить за межі своєї односкладовості, то сповіщає те саме, що каже дух, але при цьому коїть дурницю, гадаючи, ніби каже щось геть нове та інше. Навіть виголошені склади — ганебний, ниций — уже становлять цю дурницю, бо цей дух і сам вимовляє "їх. Цей дух перекручує у своїй мові все монотонне, оскільки така самототожність — лиш абстракція, що у своїй реальності є тільки перекрученням у самій собі, натомість проста свідомість бере під свій захист добро і шляхетність, тобто те, що зберігає свою тотожність у процесі вираження, і то єдиним можливим тут способом, тобто добро не втрачає своєї вартості через те, що пов'язане зі злом або змішане з ним, бо така пов'язаність — умова й необхідність добра, і саме в цьому полягає мудрість природи. Отже, ця свідомість, гадаючи, ніби вона суперечить, тільки узагальнює зміст мови духу якимсь тривіальним способом, що бездумно, перетворюючи те, що протилежне добру і шляхетності, на умову та необхідність добра і шляхетності, вважає, ніби каже щось інше, ніж ось що: те, що назване добром і шляхетністю, за своєю сутністю є своєю протилежністю, і так само й навпаки: зло — це щось неоціненне.
Там само. Геґель значно змінив текст цитати. — Перекл.
Якщо проста свідомість заступає ці позбавлені духу думки реальністю неоціненного, подаючи це неоціненне як приклад у якомусь вигаданому випадку чи навіть у справжньому анекдоті, й показує таким чином, що це не пуста назва, а щось дане, то вона стоїть проти універсальної реальності перекрученої діяльності всього реального світу, в якому той приклад становить тільки щось цілком окреме, якийсь espece, вид, проте репрезентувати існування добра і шляхетності мов якусь бувальщину, чи то справжню, чи то вигадану, — це найгірше, що можна сказати про добро і шляхетність. А якщо, нарешті, проста свідомість вимагає розпаду всього цього світу перекручень, вона не може вимагати від індивіда, щоб він дистанціював- ся від цього світу, бо навіть Діоген у діжці зумовлений цим світом, тож вимога, звернена до конкретного індивіда, — це саме те, що вважають за зло, яке полягає в тому, щоб дбати про себе як індивіда. Та коли звертати вимогу дистанціюватися до універсальної індивідуальності, ця вимога не може означати, щоб розум знову зрікся розвиненої культурою духовної свідомості, до якої він дійшов, знову занурив у простоту природного серця широке багатство своїх моментів і повернувся до дикунства та близькості до тваринної свідомості, яку ще називають природною невинністю; навпаки, вимога цього розпаду може бути звернена тільки до духу самої культури, вимагаючи, щоб він вийшов зі свого збурення й повернувся в себе як дух і здобув для себе ще вищу свідомість.
Насправді дух уже здійснив це в собі. Усвідомлення та вияв своєї розірваності — це зневажливий сміх над існуванням, а також над збуренням цілого й над собою; водночас це і збурення, яке відмирає, а проте відчуває це відмирання. Це марнославство, яке само себе сприймає, всієї реальності й кожного визначеного уявлення — це подвійне відображення реального світу в собі: першого разу в цьому конкретному Я свідомості як цьому, другого разу — в чистій універсальності свідомості, або в мисленні. В першому випадку дух, що прийшов до себе, спрямовує погляд на світ реальності і ще досі має ту реальність за свою
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 123 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | | | Зб2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |