ЗбО Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Дух 361

го перекручення почуттів і абсолютної безсоромнос­ті з щирістю, відвертістю та правдою. Вона не годна утриматися, щоб не ввійти в кожен тон і не пробігти вниз і вгору всю шкалу почуттів від найглибшої зне­ваги та відкинутості аж до найвищого захвату та роз­чуленості, і в цій розчуленості розтане дрібка сміхо­винності, що позбавляє тони їхньої природи"¹, тоді як зневага та відкинутість матимуть у самій своїй щи­рості примирливий відтінок, а в своїй страхітливій глибині— риску всемогутності, яку дає собі сам дух.

Коли мову цього ясного в своїх очах збурення протиставити мові простого усвідомлення істини і добра, то перед лицем відкритої й самоусвідомленої красномовності духу культури та освіти ця мова мо­же бути тільки односкладовою, бо це усвідомлення нічого не може сказати духові, чого б він сам не знав і не казав. А якщо воно виходить за межі своєї одно­складовості, то сповіщає те саме, що каже дух, але при цьому коїть дурницю, гадаючи, ніби каже щось геть нове та інше. Навіть виголошені склади — ганеб­ний, ниций — уже становлять цю дурницю, бо цей дух і сам вимовляє "їх. Цей дух перекручує у своїй мо­ві все монотонне, оскільки така самототожність — лиш абстракція, що у своїй реальності є тільки пере­крученням у самій собі, натомість проста свідомість бере під свій захист добро і шляхетність, тобто те, що зберігає свою тотожність у процесі вираження, і то єдиним можливим тут способом, тобто добро не втрачає своєї вартості через те, що пов'язане зі злом або змішане з ним, бо така пов'язаність — умова й необхідність добра, і саме в цьому полягає мудрість природи. Отже, ця свідомість, гадаючи, ніби вона су­перечить, тільки узагальнює зміст мови духу якимсь тривіальним способом, що бездумно, перетворюючи те, що протилежне добру і шляхетності, на умову та необхідність добра і шляхетності, вважає, ніби каже щось інше, ніж ось що: те, що назване добром і шля­хетністю, за своєю сутністю є своєю протилежністю, і так само й навпаки: зло — це щось неоціненне.

Там само. Геґель значно змінив текст цитати. — Перекл.

Якщо проста свідомість заступає ці позбавлені духу думки реальністю неоціненного, подаючи це неоці­ненне як приклад у якомусь вигаданому випадку чи навіть у справжньому анекдоті, й показує таким чи­ном, що це не пуста назва, а щось дане, то вона сто­їть проти універсальної реальності перекрученої дія­льності всього реального світу, в якому той приклад становить тільки щось цілком окреме, якийсь espece, вид, проте репрезентувати існування добра і шляхет­ності мов якусь бувальщину, чи то справжню, чи то вигадану, — це найгірше, що можна сказати про доб­ро і шляхетність. А якщо, нарешті, проста свідомість вимагає розпаду всього цього світу перекручень, вона не може вимагати від індивіда, щоб він дистанціював- ся від цього світу, бо навіть Діоген у діжці зумовлений цим світом, тож вимога, звернена до конкретного ін­дивіда, — це саме те, що вважають за зло, яке полягає в тому, щоб дбати про себе як індивіда. Та коли звер­тати вимогу дистанціюватися до універсальної індиві­дуальності, ця вимога не може означати, щоб розум знову зрікся розвиненої культурою духовної свідомо­сті, до якої він дійшов, знову занурив у простоту при­родного серця широке багатство своїх моментів і по­вернувся до дикунства та близькості до тваринної сві­домості, яку ще називають природною невинністю; навпаки, вимога цього розпаду може бути звернена тільки до духу самої культури, вимагаючи, щоб він вийшов зі свого збурення й повернувся в себе як дух і здобув для себе ще вищу свідомість.

Насправді дух уже здійснив це в собі. Усвідомлення та вияв своєї розірваності — це зневажливий сміх над існуванням, а також над збуренням цілого й над со­бою; водночас це і збурення, яке відмирає, а проте відчуває це відмирання. Це марнославство, яке само себе сприймає, всієї реальності й кожного визначе­ного уявлення — це подвійне відображення реально­го світу в собі: першого разу в цьому конкретному Я свідомості як цьому, другого разу — в чистій універ­сальності свідомості, або в мисленні. В першому ви­падку дух, що прийшов до себе, спрямовує погляд на світ реальності і ще досі має ту реальність за свою

Дата добавления: 2015-07-10