Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ЗбО Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Дух 361


 


го перекручення почуттів і абсолютної безсоромнос­ті з щирістю, відвертістю та правдою. Вона не годна утриматися, щоб не ввійти в кожен тон і не пробігти вниз і вгору всю шкалу почуттів від найглибшої зне­ваги та відкинутості аж до найвищого захвату та роз­чуленості, і в цій розчуленості розтане дрібка сміхо­винності, що позбавляє тони їхньої природи"1, тоді як зневага та відкинутість матимуть у самій своїй щи­рості примирливий відтінок, а в своїй страхітливій глибині— риску всемогутності, яку дає собі сам дух.

Коли мову цього ясного в своїх очах збурення протиставити мові простого усвідомлення істини і добра, то перед лицем відкритої й самоусвідомленої красномовності духу культури та освіти ця мова мо­же бути тільки односкладовою, бо це усвідомлення нічого не може сказати духові, чого б він сам не знав і не казав. А якщо воно виходить за межі своєї одно­складовості, то сповіщає те саме, що каже дух, але при цьому коїть дурницю, гадаючи, ніби каже щось геть нове та інше. Навіть виголошені склади — ганеб­ний, ниций — уже становлять цю дурницю, бо цей дух і сам вимовляє "їх. Цей дух перекручує у своїй мо­ві все монотонне, оскільки така самототожність — лиш абстракція, що у своїй реальності є тільки пере­крученням у самій собі, натомість проста свідомість бере під свій захист добро і шляхетність, тобто те, що зберігає свою тотожність у процесі вираження, і то єдиним можливим тут способом, тобто добро не втрачає своєї вартості через те, що пов'язане зі злом або змішане з ним, бо така пов'язаність — умова й необхідність добра, і саме в цьому полягає мудрість природи. Отже, ця свідомість, гадаючи, ніби вона су­перечить, тільки узагальнює зміст мови духу якимсь тривіальним способом, що бездумно, перетворюючи те, що протилежне добру і шляхетності, на умову та необхідність добра і шляхетності, вважає, ніби каже щось інше, ніж ось що: те, що назване добром і шля­хетністю, за своєю сутністю є своєю протилежністю, і так само й навпаки: зло — це щось неоціненне.

Там само. Геґель значно змінив текст цитати. — Перекл.


Якщо проста свідомість заступає ці позбавлені духу думки реальністю неоціненного, подаючи це неоці­ненне як приклад у якомусь вигаданому випадку чи навіть у справжньому анекдоті, й показує таким чи­ном, що це не пуста назва, а щось дане, то вона сто­їть проти універсальної реальності перекрученої дія­льності всього реального світу, в якому той приклад становить тільки щось цілком окреме, якийсь espece, вид, проте репрезентувати існування добра і шляхет­ності мов якусь бувальщину, чи то справжню, чи то вигадану, — це найгірше, що можна сказати про доб­ро і шляхетність. А якщо, нарешті, проста свідомість вимагає розпаду всього цього світу перекручень, вона не може вимагати від індивіда, щоб він дистанціював- ся від цього світу, бо навіть Діоген у діжці зумовлений цим світом, тож вимога, звернена до конкретного ін­дивіда, — це саме те, що вважають за зло, яке полягає в тому, щоб дбати про себе як індивіда. Та коли звер­тати вимогу дистанціюватися до універсальної індиві­дуальності, ця вимога не може означати, щоб розум знову зрікся розвиненої культурою духовної свідомо­сті, до якої він дійшов, знову занурив у простоту при­родного серця широке багатство своїх моментів і по­вернувся до дикунства та близькості до тваринної сві­домості, яку ще називають природною невинністю; навпаки, вимога цього розпаду може бути звернена тільки до духу самої культури, вимагаючи, щоб він вийшов зі свого збурення й повернувся в себе як дух і здобув для себе ще вищу свідомість.

Насправді дух уже здійснив це в собі. Усвідомлення та вияв своєї розірваності — це зневажливий сміх над існуванням, а також над збуренням цілого й над со­бою; водночас це і збурення, яке відмирає, а проте відчуває це відмирання. Це марнославство, яке само себе сприймає, всієї реальності й кожного визначе­ного уявлення — це подвійне відображення реально­го світу в собі: першого разу в цьому конкретному Я свідомості як цьому, другого разу — в чистій універ­сальності свідомості, або в мисленні. В першому ви­падку дух, що прийшов до себе, спрямовує погляд на світ реальності і ще досі має ту реальність за свою


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 123 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Б. Моральна поведінка. Людське і божественне знання. Провина і доля | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Зб2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)