Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. мість. Перший момент -— це чисте розуміння, духов­ний процес

(ББ).Дух 367

мість. Перший момент -— це чисте розуміння, духов­ний процес, зосереджений у самоусвідомленні, — процес, що має перед собою усвідомлення чогось по­зитивного, певну форму об'єктивності або уявлення і спрямовується на них; проте власний об'єкт чистого розуміння — тільки чисте Я. Натомість просте усвідом­лення позитивного, або стабільно, самототожність, має за свій об'єкт внутрішню сутність як сутність. Тому чисте розуміння передусім не має в собі ніякого зміс­ту, бо воно існує для себе, заперечуючи все, натомість вірі належить зміст, проте без розуміння. Якщо розу­міння не виходить із самоусвідомлення, віра, звичай­но, теж має свій зміст в елементі чистого самоусвідо­млення, проте в мисленні, а не в поняттях, у чистій свідомості, а не в чистому самоусвідомленні. Віра, та­ким чином, — це чисте усвідомлення сутності, тобто простого внутрішнього, а отже, віра — це мислення, що становить головний момент у природі віри, якого звичайно недобачають. Безпосередність, із якою в ній існує сутність, полягає в тому, що її об'єктом є сут­ність, тобто чисте мислення. Але ця безпосередність, тією мірою, якою мислення входить у свідомість, або чиста свідомість входить у самоусвідомлення, набуває значення якогось об'єктивного буття, що лежить по той бік самоусвідомлення. Завдяки цьому значенню, якого набувають безпосередність і простота чистого мислення у свідомості, сутність віри опускається з мислення в уявлення і стає надчуттєвим світом, який, по суті, є іншим самоусвідомлення. Натомість у чис­тому розумінні перехід чистого мислення у свідо­мість має протилежну визначеність; об'єктивність має значення тільки суто негативного змісту, що сам себе скасовує й повертається в себе, тобто, власне, тільки Я є об'єктом у своїх очах, або ж об'єкт має істину тільки тією мірою, якою він є формою Я.

Оскільки і віра, й чисте розуміння належать разом до елементу чистої свідомості, вони разом водночас є й поверненням з реального світу культури. Ось чому вони репрезентують себе в трьох аспектах. По-пер­ше, обидва моменти існують у собі і для себе зовні всіх відносин; по-друге, кожен з них перебуває у від-

носинах із реальним світом, протиставленим чистій свідомості, а по-третє, кожен з цих моментів пов'яза­ний із другим у чистій свідомості.

У свідомості, що вірить, аспект буття-в-собі-і-для-себе є її абсолютним об'єктом, зміст і визначеність якого ми вже з'ясували. Адже згідно з поняттям віри.цей об'єкт — не що інше, як реальний світ, піднесе­ний до універсальності чистої свідомості. Тому чле­нування цього світу становить і організацію свідомо­сті, що вірить, правда, її частини у своєму одуховлен-ні не відчужуються, а є сутностями, які існують у собі і для себе, формами духу, що повертаються в себе й лишаються в собі. Через те процес їхнього переходу одна в одну тільки для нас є відчуженням визначено­сті, в якій вони існують у своїй відмінності, і тільки для нас він становить необхідну послідовність; для ві­ри їхня відмінність є тільки статичним розмаїттям, а їхній процес — просто подією.

Якщо назвати 'їх коротко згідно з зовнішньою ви­значеністю їхньої форми, то, немов у світі культури, де провідне становище посідала державна влада, або добро, тут на першому місці стоїть абсолютна сут­ність, дух, що існує в собі і для себе тією мірою, якою він є простою вічною субстанцією. Але під час реалі­зації свого поняття, яке полягає в тому, щоб бути ду­хом, ця субстанція переходить у буття для іншого; її самототожність стає реальною абсолютною сутністю, що жертвує собою, вона стає Я, проте минущим Я. Тому третій момент — це повернення цього відчуже­ного Я та приниженої субстанції до 'їхньої первісної простоти, і тільки таким чином субстанція стає ре­презентована як дух.

Ці диференційовані сутності, з мінливості реально­го світу повернені мисленням у себе, — це незмінні вічні форми духу, буття яких полягає в тому, щоб ми­слити єдність, яку вони становлять. Відірвані таким чином від самоусвідомлення, ці сутності однаково за­зіхають на нього, бо, якби сутність непохитно була у формі першої простої субстанції, вона була б чужою самоусвідомленню. Проте відчуження цієї субстанції, а потім її дух мають у собі момент реальності й бе-

Дата добавления: 2015-07-10