Зб8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Д у х 369

руть, таким чином, участь у самоусвідомленні, що ві­рить; іншими словами, свідомість, що вірить, нале­жить реальному світові.

Згідно з цими другими відносинами, свідомість, що вірить, з одного боку, має свою реальність у реально­му світі культури і становить його дух та його існу­вання, і це ми вже розглянули; з другого боку, вона стає в опозицію до цієї своєї реальності, вважаючи її за марну, і є процесом її скасування. Цей процес по­лягає не в тому, що якась свідомість дотепно викри­ватиме перекрученість реального світу, бо це проста свідомість, яка зараховує дотепність до марноти, оскі­льки й дотепна свідомість має за свою мету реальний світ. Проте спокійному царству її мислення проти­стоїть реальність як позбавлене духу існування, що його з цієї причини слід подолати якимсь зовнішнім способом. Саме покора служіння й вихвалянь поро­джує — скасувавши чуттєве знання та діяльність — ус­відомлення єдності з сутністю, що існує в собі й для себе, проте не реальної єдності, яку можна спогляда­ти, бо це служіння — неперервний процес породжен­ня чуття єдності, який у теперішньому ніколи не до­сягає цілковито своєї мети. Релігійна громада, щопра­вда, досягає, бо вона є загальним самоусвідомленням, проте для індивідуального самоусвідомлення царство чистого мислення необхідно лишається по той бік його реальності, або, оскільки через відчуження віч­ної сутності ця потойбічність вступає в реальність, його реальність чуттєва, її не осягають на основі уяв­лень; проте одна чуттєва реальність завжди байдужа до іншої чуттєвої реальності, тож потойбічність, та­ким чином, здобуває лише визначеність віддаленості в просторі й часі. Проте поняття, ця реальність духу, присутня в своїх очах, лишається у свідомості, що ві­рить, внутрішнім, яке є всім і впливає на все, але са­ме ніколи не показується.

А в чистому розумінні реальним є тільки поняття, і цей третій аспект віри — бути об'єктом для чистого розуміння — є властивими відносинами, в яких по­стає тут віра. Проте й саме чисте розуміння теж слід розглядати, з одного боку, в собі і для себе, а з друго-

го — у відносинах із реальним світом тією мірою, якою він постає ще в позитивній формі, а с а м е -, як марна свідомість; і, нарешті, з третього — в уже згада­них відносинах із вірою.

Ми вже бачили, чим є це чисте розуміння в собі і для себе; віра — це спокійне чисте усвідомлення духу як сутності, а чисте розуміння — це самоусвідом­лення духу, і тому чисте розуміння знає сутність не як сутність, а як абсолютне Я. Воно наміряється ска­сувати будь-яку іншу незалежність, ніж незалежність самоусвідомлення, байдуже, чи то йдеться про реаль­ну незалежність або таку, що існує в собі, й перетво­рити її на уявлення. Чисте розуміння — це не тільки впевненість самоусвідомленого розуму, що він є всі­єю істиною; воно знає, що є цією істиною.

А проте у формі, в якій постає поняття чистого ро­зуміння, воно ще не реалізоване. Тому як стадія свідо­мості воно постає як щось випадкове, одиничне, а те, що для цієї свідомості становить сутність, — як мета, яку треба реалізувати. Свідомість має тільки намір зробити чисте розуміння універсальним, тобто пере­творити все реальне на поняття, і то на одне поняття для всіх самоусвідомлень. Цей намір чистий, бо його зміст — чисте розуміння, а це розуміння теж чисте, бо його зміст — тільки абсолютне поняття, що ані не має протилежності в об'єкті, ані обмежене в собі. В необмеженому понятті безпосередньо є обидва аспе­кти: все об'єктивне має значення тільки буття-для-себе, самоусвідомлення, а це самоусвідомлення — значення чогось універсального, чисте розуміння має стати власністю всіх самоусвідомлень. Цей другий ас­пект наміру — результат культури тією мірою, якою в культурі зникли як відмінності об'єктивного духу, ча­стини й дані судженнями визначеності його світу, так і відмінності, які поставали як початково визначені природи. Геній, талант, окремі спроможності взагалі належать світові реальності тією мірою, якою цей світ ще скидається на зграю наділених духом індиві­дів, де серед плутанини і взаємного насильства окре­мі індивіди ошукують і поборюють одне одного з приводу сутності реального світу. Щоправда, відмін-

24 — 4-288

370 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Д у х 371

ності наявні в цьому світі не як справжні especes; ін­дивідуальність і не задовольняється самим нереаль­ним предметам, і не має якогось окремого змісту та власних цілей. Радше вона має значення тільки як щось загальноприйнятне і визнане, а саме: як освіче­на, тож відмінність зводиться до більшої чи меншої енергії — кількісної, тобто несуттєвої відмінності. Але це останнє розмаїття й саме зводиться нанівець, бо в цілковитій розірваності свідомості відмінність обер­тається на абсолютно якісну різницю. Те, що тут є ін­шим для Я, — це просто саме Я. В цьому нескінченно­му судженні знищується всяка однобічність і своєрід­ність початкового буття-для-себе; Я знає, що воно як чисте Я є своїм об'єктом, і ця абсолютна тотожність обох аспектів — елемент чистого розуміння. Ось чо­му чисте розуміння — це проста, недиференційована в собі сутність, а також загальний витвір і загаль­ний набуток У цій простій духовній субстанції само­усвідомлення дає собі і зберігає в усіх об'єктах усвідо­млення цієї своєї одиничності, або діяльності, так са­мо як і навпаки, його індивідуальність тут самотото-жна та універсальна. Отже, чисте розуміння — це дух, що звертається до кожної свідомості: будь для са­мої себе такою, якою ви всі є в собі, — розумною.

Дата добавления: 2015-07-10