II. Просвітництво

Своєрідний об'єкт, на який чисте розуміння спрямо­вує силу уявлення, — це віра як форма чистої свідо­мості, протиставлена їй у цьому самому елементі. Чи­сте розуміння, проте, має відносини і з реальним сві­том, бо, як і віра, є поверненням з цього світу в чисту свідомість. Нам треба спершу подивитись, як консти­туйована її діяльність, спрямована проти нечистих намірів і перекручених форм розуміння, наявних у реальному світі.

Вище ми вже згадували про спокійну свідомість, протиставлену цьому вирові, що ненастанно розпа­дається й самовідтворюється; саме вона становить ас­пект чистого розуміння й наміру. Проте, як ми бачи­ли, на цю спокійну свідомість не припадає ніякого

окремого розуміння світу культури; радше сам цей світ має найболючіше відчуття і найсправжніше розу­міння себе самого, — відчуття, що він є розпадом усього міцного та закріпленого, що йому колесовано всі моменти його існування й розтрощено всі кістки; крім того, він є мовою цього відчуття й дотепною промовою-судженням про всі аспекти свого стану. Тому чисте розуміння не може тут мати ніякої влас­ної діяльності та змісту й може поводитись тільки як формально точне осягання цього власного дотепно­го розуміння світу та його мови. Оскільки ця мова розпорошена й незв'язна, а судження — лише виго­лошені тієї або тієї миті нісенітниці, про які одразу забувають, і все це відоме як ціле тільки якійсь третій свідомості, то цю свідомість можна диференціювати як чисте розуміння тільки завдяки тому, що вона збирає ті розпорошені риси в одну загальну картину, а потім робить їх одним розумінням усіх.

Завдяки цьому простому способові чисте розумін­ня розв'язує плутанину цього світу. А д ж е з'ясувалося, що ані масиви, ані визначені поняття та індивідуаль­ності не становлять суті реальності, а вона має свою субстанцію та опору лиш у духові, який існує як су­дження і обговорення, і що тільки інтерес, який поля­гає в тому, щоб мати якийсь зміст для міркувань та балачок, зберігає ціле й масиви, на які воно членуєть­ся. В мові, властивій розумінню, його самоусвідом­лення й досі є цим конкретним одиничним, що існує для себе, але марність змісту — це водночас і мар­ність Я, яке знає про марність того змісту. Оскільки свідомість, яка спокійно сприймає всі ці дотепні ба­лачки про марність, збирає в одну збірку всі найвлуч-ніші й найпроникливіші висловлювання про предмет, то разом з усією іншою марністю, яка може існувати деінде, зникає і душа, яка ще містить ціле, марність дотепного судження. Ця збірка демонструє більшості людей кращі дотепи, або принаймні демонструє всім людям розмаїтіші дотепи, ніж їхні, доводить, що кра­ще знання та судження — це загалом щось універса­льне, а відтепер і загальновизнане; таким чином, ни-

24*

Дата добавления: 2015-07-10