Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. ведливість, просвітництво зберігає свою гармонію зі свідомістю вірного в тому

(ББ). Д у х 393

ведливість, просвітництво зберігає свою гармонію зі свідомістю вірного в тому, що ця свідомість сама ви­знає реальність володіння власністю, утримування її та втішання нею; обстоюючи свою власність, свідо­мість, яка вірить, виявляє ще більшу затятість і відруб­ність, а насолоджуючись нею — ще більшу бруталь­ність, бо її релігійна діяльність — відмова від власнос­ті й насолод — припадає по той бік цієї реальності, купивши їй, таким чином, свободу дій у цьому аспек­ті. Служіння, що полягає в жертвуванні природними інстинктами й насолодами, насправді внаслідок цієї протилежності не має ніякої істини; збереження і же­ртвування існують поряд, і жертва — це тільки знак, що реальне жертвування виконане лиш у невеликій частині, а отже, фактично, є тільки уявним.

З огляду на доцільність просвітництво вважає не­доречним відмовлятися від якоїсь власності, щоб по­чуватися вільним від власності, зрікатися якоїсь на­солоди, щоб довести свою свободу від насолоди. Сама свідомість, що вірить, осягає абсолютну діяльність як універсальну діяльність; у її очах не тільки дії її абсо­лютної сутності як її об'єкта видаються чимсь універ­сальним, а й одинична свідомість повинна довести свою цілковиту незалежність від своєї чуттєвої сутно­сті. Проте відкидання одиничної власності та зречен­ня одиничної насолоди — аж ніяк не універсальна дія; оскільки в дії перед свідомістю в її невідповідності мають, по суті, стояти мета, що є універсальною, і виконання, що є одиничним, ця дія засвідчує себе як таку, в якій свідомість не бере жодної участі, тож, та­ким чином, така дія, власне, надто наївна, щоб бути діяльністю; надто наївно постити, щоб бути вільним від насолоди споживання їжі, надто наївно позбавля­ти тіло, як робив Ориген, інших насолод, аби довес­ти, що з насолодами покінчено. Сама дія засвідчує се­бе як зовнішній та одиничний акт, проте бажання має внутрішнє коріння і є універсальним; його насолода не зникає ні зі зникненням інструмента, ні внаслідок утримання від конкретних насолод.

Але просвітництво, зі свого боку, ізолює тут внут­рішнє, нереальне супроти реальності, так само як су-

проти внутрішнього елементу віри в її спогляданні та молитві воно твердо дотримується зовнішності ре­чей. Просвітництво вкладає головне в намір, у думку і тому робить непотрібним досягнення реальної сво­боди від природних цілей; і навпаки, саме цей внутрі­шній елемент є формальним елементом, що має своє здійснення в природних інстинктах, які виправдані вже тим, що вони внутрішні, належать універсально­му буттю, природі.

Просвітництво, таким чином, здійснює над вірою нездоланне панування, і то внаслідок того, що віра в самій своїй свідомості знаходить моменти, яким про­світництво надає чинності. Коли придивитися до впливу цієї сили ближче, здається, що її дія на віру розриває прекрасну єдність довіри й безпосередньої вірогідності, занечищує її духовну свідомість ницими думками чуттєвої реальності, руйнує заспокоєність і впевненість душі в її покорі марнославністю тями, самоволі й самореалізації. Але насправді просвітниц­тво радше запроваджує скасування бездумного, чи, скорше, позбавленого уявлень поділу, який наявний у вірі. Свідомість, що вірить, запроваджує подвійні стан­дарти мір і ваги, має подвійні очі, подвійні вуха, по­двійні язик і мову, подвоїла всі ідеї, ніколи не порів­нюючи між собою значення цих подвійних форм. Або ж віра існує, маючи подвійне сприйняття: перше — це сприйняття свідомості, що спить, живе тільки в позбавленому понять мисленні, а друге — сприйнят­тя свідомості, що пильнує, живе лиш у чуттєвій реаль­ності, і в кожному з цих сприйняттів віра порядкує по-своєму. Просвітництво освічує цей небесний світ ідеями чуттєвого світу й показує йому ту скінчен-ність, якої не може заперечити віра, оскільки вона є самоусвідомленням, а отже, єдністю, якій належать обидва типи ідей і в якій вони не розпадаються: адже вони належать тому самому неподільному простому Я, в яке перейшла віра.

Таким чином, віра втрачає зміст, що наповнював її елемент, і занурюється в німе ткання духу, яке відбу­вається в ньому самому. Віра вигнана зі свого царст­ва, або це царство сплюндроване, бо свідомість, що

Дата добавления: 2015-07-10