Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. чином вона показує, що містить у самій собі прин­цип, який поборює

(ББ).Дух

чином вона показує, що містить у самій собі прин­цип, який поборює, а отже, скасовує однобічність, у якій вона спершу поставала. Інтерес, що був поділе­ний між нею та другою частиною, тепер цілком при­падає на цю частину і вже забуває про другу, бо тіль­ки в тій першій частині він знаходить протилежність, якою переймається. Водночас ця протилежність під­несена до вищого переможного елементу, де вона ре­презентується у виразнішій формі. Отже, розкол, що відбувся в одній частині й видавався нещастям, вияв­ляється радше щастям для неї.

Сама чиста сутність не має в собі ніякої відміннос­ті, й тому відмінність припадає їй як дві такі чисті сутності, що постають перед свідомістю, або ж як по­двійне усвідомлення чистої сутності. Чиста абсолют­на сутність існує тільки в чистому мисленні, чи, рад­ше, сама й становить чисте мислення, і тому цілкови­то перебуває по той бік скінченного, по той бік са­моусвідомлення і є тільки негативною сутністю. А л е саме таким чином вона є буттям, запереченням само­усвідомлення. Як заперечення самоусвідомлення ця сутність також має відносини з ним; вона — це зов­нішнє буття, що, будучи пов'язаним з самоусвідом­ленням, на яке припадають відмінності та визначен­ня, й саме набирається відмінностей, які полягають у тому, щоб бути скуштованим, побаченим і т. ін.; а ці відносини — це відносини чуттєвої вірогідності і сприйняття.

Якщо виходити з цього чуттєвого буття, в яке не­обхідно переходить оте негативне потойбіччя, проте абстрагуватися від цих визначених модальностей від­носин свідомості, лишається чиста матерія як непев­не ткання і рух у самому собі. При цьому важливо спостерегти, що чиста матерія є тільки тим, що ли­шається, коли абстрагуватися від бачення, дотику, смаку й т. ін., тобто матерія — це не щось побачене, скуштоване, відчуте й т. ін.; не матерію бачать, відчу­вають і куштують, а барву, камінь, сіль і т. ін.; матерія — це радше чиста абстракція, а отже, чиста сутність мислення, або саме чисте мислення, як недиференці-

пований, невизначений, позбавлений предикатів аб­солют.

Один вид просвітництва називає абсолютною сут­ністю отой позбавлений предикатів абсолют, що іс­нує в мисленні по той бік реальної свідомості, від якої походить це просвітництво; другий вид називає його матерією. Якщо диференціювати їх як природу і дух, або Бога, неусвідомленому тканню в собі, щоб бути природою, бракуватиме багатства розвиненого життя, а духові, або Богові, бракуватиме свідомості, що диференціює в собі. І те, і те, як ми бачили, цілко­вито є тим самим поняттям, різниця полягає не в са­мому предметі, а суто в різних вихідних пунктах обох культур і в тому, що кожна зупиняється на своїй власній точці в рухові мислення. Якщо обидва види просвітництва стануть вище від цієї різниці, вони дійдуть згоди і з'ясують: те, що в очах одного, як воно стверджує, є жахіттям, а в очах другого — дурницею, становить те саме. Бо в очах одного абсолютна сут­ність існує в його чистому мисленні, або безпосеред­ньо для чистої свідомості, за межами скінченної сві­домості, є її негативним потойбіччям. Якщо помірку­вати, що, по-перше, та проста безпосередність мис­лення — не що інше, як чисте буття, а по-друге, те, що є негативним для свідомості, водночас пов'язане з нею, бо в заперечному судженні зв'язка "є" не мен­шою мірою, ніж відокремлює, ще й пов'язує обидва окремі моменти, з'ясується, що між цим потойбіччям, визначеним як те, що існує зовні, і свідомістю є відно­сини, а отже, воно — те саме, що й те, що було назва­не чистою матерією; в такому разі був би забезпече­ний момент, якого бракує, — теперішнє. Натомість друге просвітництво починає з чуттєвого буття, потім абстрагується від чуттєвих відносин смаку, зору й т. ін. і обертає чуттєве буття на чисте в-собі, абсолют­ну матерію, невідчуту й нескуштовану; це буття стає, таким чином, позбавленим предикатів простим, сут­ністю чистої свідомості; це чисте уявлення як таке, що існує в собі, або чисте мислення в самому собі. Це чисте розуміння у своїй свідомості не здійснює зво­ротного процесу переходу від сутнього, яке є суто

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Дух

сутнім, до помисленого, яке є тим самим, що й суто сутнє, або ж не переходить від суто позитивного до суто негативного; оскільки, зрештою, позитивне є чи­стим лише завдяки запереченню, суто негативне, як чисте, самототожне в собі й саме з цієї причини є позитивним. Або ж і той, і той вид просвітництва не доходять до уявлення картезіанської метафізики, згід­но з яким буття в собі і мислення — це те саме, і не доходять думки, що буття, чисте буття — не конк­ретна реальність, а чиста абстракція, і навпаки: чисте мислення, самототожність, або сутність, почас­ти є запереченням самоусвідомлення, а отже, бут­тям, а почасти — як безпосередня простота — теж не чим іншим, як буттям; мислення — це речовість, або речовість — це мислення.

Сутність тут передусім роздвоюється в собі, і то так, що належить до двох способів спостереження; по-перше, сутність повинна мати відмінність у самій собі, по-друге, саме в цьому обидва способи спосте­реження зливаються в один: адже абстрактні момен­ти чистого буття і негативності, завдяки яким розріз­няються ці обидва способи, об'єднуються в їхньому об'єкті. Універсальне, спільне для обох способів, — це абстракція чистого трепету в собі, або чистого само-мислення. Цей простий рух навколо своєї осі пови­нен розпастися, бо він і сам є рухом тільки тому, що диференціює свої моменти. Така диференціація мо­ментів лишає позаду непорушне [єдність] як пусту оболонку чистого буття, що вже не має в собі ніяко­го реального мислення, ніякого життя, бо цей процес як відмінність становить увесь зміст. Але процес, що ставить себе за межами тієї єдності, є, таким чином, зміною (яка не повертається в себе) моментів бут- тя-в-собі, буття-для-іншого і буття-для-себе; реальніс­тю як об'єктом реальної свідомості чистого розумін­ня, — корисністю.

Хоч якою поганою корисність може видаватися ві­рі, або сентиментальності, або абстракціям, які нази­вають себе міркуваннями та фіксують у-собі тільки для себе, проте саме в корисності чисте розуміння закінчує свою реалізацію й саме у своїх очах стає

своїм об'єктом, який воно вже не заперечує і не вва­жає за порожнечу, або за чисте потойбіччя. Адже чи­сте розуміння, як ми бачили, це саме сутнє поняття, або самототожна чиста особистість, яка в собі дифе­ренціюється так, що кожна з відмінностей і сама є чистим поняттям, тобто безпосередньо не диферен­ційованою; це просте чисте самоусвідомлення, яке як для себе, так і в собі перебуває в безпосередній єднос­ті. Отже, його буття-в-собі — це не постійне буття, бо воно одразу припиняє бути чимсь у своїй відмін­ності; але таке буття, не маючи безпосередньо ніякої опори, існує не в-собі, а, по суті, для іншого, що є си­лою, яка поглинає його. Але цей другий момент, про­тилежний першому моменту, буттю-в-собг, зникає так само швидко, як і перший; або ж, як буття тільки для іншого, він радше є самим зниканням, і саме отак утверджується буття, повернене до себе, буття-для-себе. Проте як самототожність це просте буття-для-себе — радше буття взагалі, або, таким чином, буття для іншого. Цю природу чистого розуміння в розгортанні його моментів, або ж розуміння як об'єкта виражає корисне. Корисне — це те, що існує в собі, або річ, але це буття-в-собі — водночас тільки чистий момент, тож корисне існує абсолютно для ін­шого, але не меншою мірою, ніж тільки для іншого, існує і в собі; ці протилежні моменти повертаються в нерозривну єдність буття-для-себе. Хоча корисне, звичайно, виражає поняття чистого розуміння, воно все-таки — не чисте розуміння як таке, а чисте розу­міння як виображення, або як об'єкт цього розумін­ня; це тільки невпинна зміна тих моментів, один з яких, щоправда, є буттям, поверненим у себе, але тільки як буття-для-себе, тобто як абстрактний мо­мент, що стає на один бік супроти інших. Саме кори­сне — не негативна сутність, яка полягає в тому, щоб мати ці моменти в їхній протилежності водночас не­подільними в одному аспекті, або мати їх як мислен­ня в собі, якими вони є як чисте розуміння; момент буття-для-себе, звичайно, є в корисному, але не та­кою мірою, щоб узяти гору над іншими моментами, над у-собі та буттям для іншого, і стати, таким чи-

Дата добавления: 2015-07-10