Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. дотримуються, і не конче помилка поступається істи­ні

Вступ

дотримуються, і не конче помилка поступається істи­ні. Якщо, дотримуючись певної системи та упере­джень, покладатися на авторитет інших людей або на свої переконання, то вся різниця полягатиме лиш у тому, що людині, яка покладається на свої переконан­ня, властива зарозумілість. Натомість тільки той, хто спрямовує скептицизм на ввесь обсяг свідомості в її феноменальному вияві, робить дух придатним пере­віряти, що таке істина, коли з розпачем дивиться на так звані природні уявлення, гадки й погляди, яким байдуже, називати їх власними чи чужими, і якими свідомість, що безпосередньо береться до перевірки, ще досі сповнена й загальмована, і через те й нездат­на до того, за що наміряється взятися.

Повнота форм нереальної свідомості буде поро­джена саме необхідністю послідовності та взаємозв'я­зку цих форм. Щоб зробити це твердження зрозу­мілим, можна загалом наперед зауважити, що пояс­нення неправдивої свідомості в її неправді — не про­сто негативний процес. Такий однобічний погляд на нього загалом властивий природній свідомості, а пізнання, що робить таку однобічність своєю сутніс­тю, — це пізнання форм незавершеної свідомості, яке зазнає поразки на самому шляху дослідження й по­стане там перед нами. Такий погляд — це скепти­цизм, що завжди бачить у результаті тільки чисте ніщо і абстрагується від того, що це ніщо безперечно є ніщо того, з чого воно з'явилось як результат. Але ніщо як ніщо того, з чого воно походить, — це, фак­тично, справжній результат; таким чином, це ніщо визначене і має зміст. Скептицизм, що закінчується абстракцією ніщо, або порожнечею, не може просу­нутися далі від цього, а мусить чекати, чи не постане перед ним щось нове — щоб знов укинути його в ту саму порожню прірву. Натомість якщо розуміти ре­зультат таким, яким він є насправді, тобто як визначе­не заперечення, то, таким чином, безпосередньо по­стає нова форма; в запереченні відбувається перехід, завдяки якому проходження крізь повну послідов­ність форм свідомості відбувається само собою.

Проте мета зафіксована для знання з такою са­мою необхідністю, як і послідовність процесу прохо­дження; мета стоїть там, де знанню вже не треба ви­ходити за свої межі, де воно знаходить само себе і поняття відповідає об'єктові, а об'єкт поняттю. Отже, перехід до цієї мети теж невпинний, і на жодному проміжному етапі годі знайти задоволення. Те, що обмежене природним життям, не спромагається вий­ти само собою за межі свого безпосереднього буття, проте щось інше, ніж воно, виводить його за ці межі, і це виривання назовні і є його смертю. Проте свідо­мість сама для себе є своїм ?юняттям, і тому вона безпосередньо трансцендує обмежене і, оскільки це обмежене належить їй, трансцендує й себе. Поряд з одиничним у її очах одразу постає й потойбічне, на­віть якщо це потойбічне, як-от у просторовому спо­гляданні, міститься лише біля обмеженого. Отже, са­ма свідомість заподіює насильство над собою: зана­пащає своє обмежене задоволення. Відчуваючи це на­сильство, страх перед істиною цілком може відступи­ти і намагатися зберегти для себе те, чому загрожує втрата. Проте він не може знайти ніякого спокою; як­би цей страх завжди хотів лишатись у бездумній інертності, то думка розворушила б бездумність, її не­спокій урвав би ту інертність. А якби він утвердивсь як сентиментальність, яка запевняє, що все у своєму виді добре, то це запевнення теж зазнає насильства з боку розуму, який не знаходить нічого доброго саме тому і тією мірою, якою сам є видом. Або ж страх пе­ред істиною може приховатися від себе та інших, ви­гадавши, що саме палке прагнення істини робить та­ким тяжким, ба навіть неможливим завданням знайти будь-яку іншу істину, окрім тієї, на яку здатна зарозу­мілість і яка завжди мудріша, ніж будь-яка думка, що або властива самій людині, або запозичена в інших; ця зарозумілість, яка тямить знікчемити кожну істину й повернутися від неї знову в себе та тішиться цим своїм власним розумом, що завжди знає, як розпоро­шити всі думки і знайти замість будь-якого змісту ли­ше голе Я, — це задоволення, яке слід полишити йому

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

Вступ

самому: адже воно тікає від загального і прагне лише буття-для-себе.

Те, що тут побіжно й загалом було сказане про спосіб і необхідність процесу дослідження, може ста­ти в пригоді і при визначенні методу виконання. Це пояснення, коли трактувати його як відносини науки з феноменальним знанням і як дослідження й крити­чна перевірка реальності пізнання, здається, не може реалізуватися без якогось припущення, покладеного в основу як критерій. Адже перевірка полягає в засто­суванні якогось визнаного критерію, і саме на основі визначеної в результаті перевірки тотожності чи не­тотожності того, що перевіряють, із цим критерієм вирішують, чи воно хибне чи ні; критерій загалом, і так само й науку, якби вона правила за критерій, вва­жають при цьому за сутність або за в-собі. Але тут, де наука вперше виходить наперед, ні сама наука, ні будь-який критерій не виправдовують себе як сут­ність або як у-собі, а без цього, здається, жодна пере­вірка неможлива.

Ця суперечність та її усування стануть набагато ви-значенішими, якщо пригадати спершу абстрактні ви­значення пізнання та істини, як вони постають у свідомості. Свідомість відрізняє щось від себе й вод­ночас пов'язана з ним, або ж, як кажуть тепер, щось існує для свідомості, і визначений аспект цього по­в'язування або буття чогось для свідомості — це знання. Але від цього буття для іншого ми відрізня­ємо буття-в-собі; те, що пов'язане зі знанням, водно­час і відрізняється від нього, і утверджене як сутнє також і за межами цих відносин; аспект цього в-собі називають істиною. Те, що, власне, криється в цих визначеннях, нас уже далі не обходить: якщо об'єкт нашого дослідження — знання в його феноменальній появі, то передусім і його визначення треба прийма­ти за такі, якими вони безпосередньо дані нам, а во­ни дані нам десь так, як ми щойно сформулювали.

Якщо тепер ми досліджуємо істину знання, то ви­дається, що ми досліджуємо те, яким знання є в собі. Проте в цьому дослідженні знання — це наш об'єкт, воно існує для нас, тож у-собі знання, якби ми з'ясу-

вали його, було б радше буттям (знання) для нас; те, що ми б назвали сутністю знання, було б радше не іс­тиною знання, а тільки нашим знанням про нього. Сутність, або критерій, полягав би в нас, а те, що по­рівнюють із цим критерієм і про що на основі такого порівняння щось вирішуватимуть, не конче має ви­знавати цей критерій.

Але природа об'єкта, який ми досліджуємо, долає це відокремлення, або цю ілюзію відокремлення, і припущення. Свідомість сама дає собі свій критерій, тож дослідження буде через те самопорівнянням сві­домості з собою, бо щойно утворена відмінність на­лежить їй. У свідомості один елемент існує замість іншого; іншими словами, свідомість узагалі містить у собі визначеність моменту знання; водночас в очах свідомості це інше існує не просто для неї, а й за ме­жами цих відносин, тобто в собі, а отже, є моментом істини. Таким чином, у тому, що свідомість усередині себе називає в-собі, або істиною, ми маємо критерій, який сам постає, щоб вимірювати властиве свідомості знання. Коли назвати знання поняттям, а сутність, або істину, — буттям, або об'єктом, то перевірка по-лягатиме в тому, щоб пересвідчитися, чи поняття від­повідає об'єктові. Але якщо назвати сутність, або в-собі, об'єкта поняттям і розуміти під об'єктом це поняття як об'єкт, тобто те, яким це поняття є для ін­шого, то перевірка полягає в тому, щоб побачити, чи об'єкт відповідає своєму поняттю. Отож, як бачимо, обидва процеси тотожні, але головне полягає в тому, щоб упродовж усього дослідження твердо пам'ятати, що ці обидва елементи — поняття і об'єкт, буття-для-іншого і буття-для-себе — самі потрапляють у те знання, яке ми досліджуємо, а отже, нам немає по­треби брати з собою свої критерії і застосовувати, досліджуючи, наші думки і гадки; завдяки тому, що полишаємо їх, ми маємо змогу трактувати предмет у такому вигляді, в якому він існує в собі і для себе.

Але будь-який додаток від нас зайвий не тільки в тому аспекті, що поняття і об'єкт, критерій і те, що треба перевірити, вже наявні в самій свідомості: адже й ми будемо позбавлені клопоту порівнювати їх обох

Дата добавления: 2015-07-10