Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. І Іередмова 55

І Іередмова 55

видається повчальнішим. Саме тому, що буття визна­чене як вид, воно є простою думкою; vouq, простота, є субстанцією. Завдяки своїй простоті, своїй самотото-жності, вона видається стабільною і постійною. Але ця самототожність — теж негативність, і тому це ста­більне буття переходить у свій розпад. Визначеність починає видаватися визначеністю передусім у своїх відносинах із чимсь іншим, а її рух, здається, накину­тий їй іззовні якоюсь чужою силою; але те, що вона містить у собі свою іншість і є саморушійною, зумов­лене вже простотою самого мислення. А д ж е мислен­ня саморушійне і диференційне, є своєю власною внутрішньою суттю, чистим поняттям. Отже, в тако­му разі й сама тямовитість є становленням і, як та­ке становлення, — розумністю.

У природі отак описаного буття, що у своєму бутті є водночас поняттям, і полягає загалом логічна необ­хідність; тільки вона є розумною, ритмом органічно­го цілого, є знанням змісту такою самою мірою, якою зміст є поняттям і сутністю; одне слово, тільки вона належить до сфери умоглядного мислення. Конкретна форма внаслідок свого внутрішнього процесу руху постає як проста визначеність і завдяки цьому підно­ситься до рівня логічної форми та існує у своїй сут­ності; її конкретне буття — це лише цей рух і є без­посереднім логічним буттям. Через те немає потреби прикладати зовні до конкретного змісту якусь фор­мальну схему: зміст за самою своєю природою є пе­реходом у форму, яка, проте, припиняє бути цим зов­нішнім формалізмом, бо форма — це найпритаман-ніше становлення конкретного змісту.

Ця природа наукового методу, що почасти невід­дільний від змісту, а почасти сам визначає свій ритм, репрезентована, як уже зазначено вище, в умоглядній філософії. Сказане тут хоч і виражає поняття, проте не може бути чимсь більшим, ніж передбачувальним запевненням. Істина, яку воно містить, полягає не в цьому почасти вже викладеному матеріалі, і саме з цієї причини її анітрохи не спростують, якщо хтось натомість запевнятиме, що це не так, що насправді відбувається таке і таке, або якщо нам пригадають і

перекажуть поширені ідеї, видаючи їх за усталені та мідомі кожному істини, або якщо зі скарбниці божес­твенної інтуїції дістануть щось нове й запевнятимуть у його безперечній слушності. Таке ставлення зви­чайно становить першу реакцію знання, яке зіткнуло­ся з чимось невідомим, бо воно намагатиметься збе­регти свою свободу і свій власний погляд, свій влас­ний авторитет супроти чужого авторитету (бо саме в такій подобі вперше з'являється щось сприйняте), а також прагнутиме уникнути отієї начебто ганьби, яка нібито полягає в тому, що довелося щось вивчити; а коли щось невідоме приймають зі схваленням, анало­гічна реакція полягає в тому, що в якійсь іншій сфері мало б назву ультрареволюційних промов і дій.

Саме через те при опануванні науки дуже бажано, щоб студент не цурався зусиль, пов'язаних з понят­тям. Ця вимога потребує зосередження на понятті як такому, на простих визначеностях, як-от буття-в-со-бі, буття-для-себе, самототожність і т. ін., бо це чисті саморушійні елементи, які можна було б назва­ти душами, якби поняття душі не означало чогось ви­щого за те, що міститься в цьому слові. Для звички подумки йти за своїми уявленнями переривання цьо­го мислення мисленням, зіпертим на поняття, не менш набридливе, ніж для формального мислення, що вдається до різних нереальних розважань. Цю звичку слід назвати матеріальним мисленням, випад­ковою свідомістю, яка занурена лише в матеріальне і якій через те украй прикро відривати себе від тієї ма­терії й водночас бути тільки при собі. Натомість фор­мальне мислення, оті розважання — це свобода від змісту і марнославне піднесення над ним, а йому б годилося докласти зусиль і зректися цієї свободи, щоб ця свобода, замість бути свавільним принципом, що якось визначає зміст, занурилась у той зміст, дала йому змогу бути визначеним його власною приро­дою, тобто Я як своїм власним Я, і спостерігала цей процес. Слід утримуватися від втручання в іманент­ний риЬм мислення, зіпертого на поняття, свавільно­го накидання йому мудрості, здобутої десь-інде, і така

Дата добавления: 2015-07-10