Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. теру, тобто залучивши більше сваволі й випадковості, може лишитись у повсякденному

Передмова 49

теру, тобто залучивши більше сваволі й випадковості, може лишитись у повсякденному житті, у спілкуванні та в історичному повчанні, що задовольнить радше цікавість, ніж пізнання, й годиться, мабуть, лише для передмов. У повсякденному житті свідомість має за свій зміст пізнання, різний досвід, чуттєву конкрет­ність, а також думки та принципи і взагалі все те, що вже наявне або править за непорушне усталене буття чи сутність. Свідомість почасти йде далі, а почасти уриває зв'язок, чинячи сваволю над тим змістом, і по­водиться так, немов зовні визначає і трактує той зміст. Вона веде зміст назад до чогось певного, нехай навіть до відчуття миті, й переконаність стає задово­лена, досягнувши якогось уже знайомого опорного пункту.

Та коли необхідність поняття усуває зі своєї цари­ни вільний перебіг міркувань під час розмови, а та­кож педантичну процедуру наукової помпезності, то, як уже згадано вище, її місце не повинні посідати не­послідовні здогади та осяяння, а також сваволя про­рочих висловлювань, бо вони зневажають не тільки ту наукову процедуру, а й науковість узагалі.

Засвоєна в системі Канта і винайдена знову завдя­ки тільки інстинктивній прозірливості, але ще мертва й незбагненна, тріада була піднесена до значення абсолютного методу, і, таким чином, істинна форма утвердилась у своєму істинному змісті й водночас ви­никло поняття науки, проте вживання цієї форми теж годі назвати наукою, бо воно призвело до її пере­творення на безживні схеми, власне, на один загаль­ний шаблон, а наукова організація опустилася до рів­ня синоптичної таблиці. Цей формалізм, про який вище ми говорили загалом і метод якого хочемо ви­класти тут набагато докладніше, вважає, ніби він зро­зумів і висловив природу й життя якоїсь даної фор­ми, якщо проголосив, що визначеність схеми — це її предикат. Цей предикат може бути суб'єктивністю або об'єктивністю, а то й магнетизмом, електрикою і т. ін., скороченням або розширенням, сходом або за­ходом і т. д., і така предикація може нескінченно уріз­номанітнюватися, бо, згідно з цим методом, кожну

визначеність або форму можна застосувати для іншої визначеності чи форми як шаблон чи схематичний елемент, і кожна визначеність удячно виконуватиме цю саму послугу для будь-якої іншої визначеності. Маючи таке коло взаємності, годі дізнатися, в чому полягає сам предмет, або де один предмет, а де вже інший. При цьому чуттєві визначеності інколи сприймають на основі звичайного споглядання, хоча вони, щоправда, мають означати щось інше, ніж ка­жуть, а інколи те, що в собі значуще, скажімо, чисті мисленнєві визначеності, як-от суб'єкт, об'єкт, субстан­ція, причина, універсальне й т. ін., вживають не менш бездумно й некритично, ніж у повсякденному житті, — так само як уживають терміни "сила" і "слабкість", "розширення" і "скорочення", — і тому ця метафізика така ж ненаукова, як і чуттєві уявлення.

Замість спиратися на внутрішнє життя споглядан­ня й саморух його існування, таке просте визначення споглядання (тобто в даному контексті чуттєвого знання), дано на основі простої поверхової аналогії, і це зовнішнє й пусте застосування формули назива­ють конструкцією. Ситуація з цим формалізмом така сама, як і з будь-яким іншим. Яку тупу треба мати го­лову, щоб не спромогтися за півгодини сформулюва­ти теорію, що є астенічні, стенічні і непрямо астеніч­ні форми хвороб, а також багато лікувальних методів, і не змогти за цей короткий час перетворитись (адже донедавна такого викладу медицини вистачало) із прихильника усталених традиційних методів лікуван­ня на лікаря-теоретика? Якщо натурфілософський формалізм навчає, скажімо, що тяма — це електрика, а тварини — азот, або тотожні півдню, півночі й т. ін., і подає цей матеріал так оголено, як викладено тут, а може, й готує його, додаючи більше терміноло­гії, то завдяки цій своїй силі він охоплює й поєднує елементи, що здаються дуже далекими один від одно­го, але насильство, заподіяне внаслідок такого поєд­нання непорушним чуттєвим елементам, надає їм тільки подоби поняття, а найголовнішого — форму­лювання самого поняття, тобто значення чуттєвого уявлення, немає, і недосвідчений тут може вкрай ди-

4 — 4-288

50 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

I ісредмова 51

вуватись і вражатися, схилятись як перед глибокою геніальністю, так і перед втішною легкістю визна­чень, що заступають абстрактне поняття чимсь оче­видним і роблять його набагато веселішим; він може тішитись і вітати себе, бо здогадувався, що має душев­ну спорідненість із такою славною процедурою. Хит­рощі такої мудрості не важче опанувати, ніж застосо­вувати, і повторення їх, коли вони вже відомі, стає не менш нестерпним, ніж повторення будь-яких кише­нькових фокусів, таємницю яких розгадано. Інстру­ментом цього монотонного формалізму орудувати не важче, ніж палітрою художника, де є всього дві фар­би, скажімо, червона й зелена, щоб червоною зама­льовувати поверхню, коли йдеться про історичне по­лотно, а зеленою — коли потрібно зобразити кра­євид. Тоді було б важко визначити, що величніше: зручність, із якою все, що на небі, на землі й під зем­лею можна змалювати такою юшкою з фарб, чи пиха, що існує такий неоціненний універсальний засіб; ця зручність і пиха підтримують одна одну. Цей метод породжує приклеювання до всього небесного і зем­ного, до всіх природних і духовних форм пари ви­значень, належних до загальної схеми, а отже, дає змогу впорядкувати геть усе, і таке впорядкування — не що інше, як ясне мов день повідомлення про орга­нізм всесвіту, а саме: синоптична таблиця, схожа на скелет із приклеєними ярличками або ряди закритих коробок з етикетками в бакалійній крамниці; тут усе зрозуміле в обох випадках, проте в першому випадку кістки позбавлені плоті і крові, а в другому — в коро­бочках теж немає нічого живого, тож ця таблиця не відтворює живої сутності конкретного предмета. Ви­ще ми вже звертали увагу на те, що такий спосіб мис­лення закінчується немов малюванням лиш однією барвою, бо, цураючись диференціацій схематичних таблиць, вважає їх за витвір рефлексії, дає 'їм занури­тись у порожнечу абсолюту і там відновлює чисту то­тожність, позбавлену форми білість. Така однотон­ність схем з 'їхніми безживними визначеннями, ця абсолютна тотожність і перехід від одного до друго-

го — це все, і перше, і друге, вияви мертвої тями і модночас зовнішнє пізнання.

Неоціненне не тільки не може уникнути долі бути отак знеживленим та знедуховленим і бачити, як зня­ту з нього шкуру напинають на себе безживне пі­знання й породжена ним пиха, — така доля радше дає нам змогу усвідомити силу, з якою це неоціненне ішливає якщо не на дух, то на серце, а також усвідо­мити вибудову до універсальності та визначеності форми, в якій полягає повне досягнення неоціненно­го і яка єдина уможливлює, що цю універсальність можна використати для потреб, що лежать на повер­хні.

Наука може організуватися тільки завдяки власно­му життю поняття, і саме в науці визначеність, запо­зичена в схем і приліплена зовні до існування, стає саморушійною душею наповненого змісту. Рух сут­нього почасти полягає у становленні іншим, а отже, у формуванні свого власного іманентного змісту, а по­части — у втягуванні назад цього сформованого зміс­ту, цього свого набутого існування, а це означає, що воно робить себе моментом і спрощується до визна­ченості. На першому етапі цього руху негативність полягає в диференціації та утвердженні існування, а на другому етапі, в тому поверненні до себе, — у ста­новленні визначеної простоти. Саме таким спосо­бом зміст засвідчує, що його визначеність не дана йому чимсь іншим і не просто приліплена до нього: зміст сам надає собі цієї визначеності, сам надає собі статусу моменту й визначає своє місце в цілому. Таб­лична тяма зберігає для себе необхідність і поняття змісту, те, що становить конкретність, реальність і живий рух предмета, місце якого він визначає, чи, ра­дше, зберігає не для себе, бо не знає його: адже якби він мав таку прозірливість, то, звичайно, виявив би її. Він навіть не відчуває потреби в такій прозірливості, бо інакше відмовився б від своєї схематизації чи при­наймні не задовольнявся б знанням самої таблиці змісту; таблиця змісту — це все, що може створити така тяма, а самого змісту вона не подає. Коли якесь визначення, скажімо, навіть магнетизму, саме по собі

4*.

Дата добавления: 2015-07-10